В цілому можна відзначити позитивний вплив ухвалення законопроекту, розробленого групою експертів на чолі з ректором НТУУ "КПІ" Михайлом Згуровським, на якість вищої освіти в Україні.

Хотілося б виділити декілька ключових моментів: Законопроект передбачає впровадження європейської кредитово-трансферної системи, що, безумовно, є позитивним моментом. (Кредитами називаються умовні одиниці, в яких визначається об'єм освіти. Для здобуття європейського диплома бакалавра потрібно накопити 180-240 годин кредитів, а ступеня магістра — додатково 60-120 годин).

При цьому в законопроекті відсутнє поняття "перепідготовка", коли фахівець однієї спеціальності протягом року може отримати диплом фахівця з іншої спеціальності.

Потрібно зробити реальним механізм, при якому існувала б можливість зарахування попередньої освіти студента, його попередніх прослуханих курсів. Законопроект передбачає, що студент може бути зарахований на магістерську програму незалежно від того, який бакалаврський диплом він має.

У теорії це добре. Проте не зрозуміло як це реалізовуватиметься на практиці, якщо галузі знань бакалаврської і магістерської програми сильно відрізнятимуться.

На Заході є таке поняття як Premaster program. Передбачається, що студент в рамках цієї програми слухає додаткові дисципліни, які він не прослухав в рамках бакалаврської програми.

На рівні магістра передбачається існування двох видів програм: учбово-професійних і учбово-наукових. Ці програми відрізняються як наповненням, так і терміном навчання. Перша програма — 1-1,5 років, друга — 1,5-2 роки. Проте дипломи/кваліфікації студенти отримують ідентичні.

Виникає логічне питання — якщо дипломи ідентичні, то навіщо вчитися довше? Якщо робиться перший крок — вводяться різні програми, тоді є сенс ввести дві різні кваліфікації одного рівня. Це поширена практика, коли існує різниця між академічним і професійним магістерським ступенем.

Необхідно додатково допрацювати механізм впровадження в Україні третього циклу навчання (PHD програми). Законопроект зберігає механізм державної акредитації, тобто захисту дисертацій на рівні державної акредитаційної комісії. Третій цикл освіти повинен проходити в університеті, дисертація має бути захищена в університеті.

Один з самих позитивних моментів, що містяться в законопроекті, — це можливість вузів самостійно організовувати учбовий процес. Це абсурд, коли міністерство або Кабмін визначає, як організовувати навчання в конкретному університеті. Залежно від профілю вузу, учбової програми і матеріально-технічного забезпечення, учбова програма повинна будуватися по-іншому.

Не менш важливий момент — розширення університетської автономії. Вузи отримують право фінансової автономії. Вони зможуть на свій розсуд розпоряджатися заробленими грошима. Це дозволить вузам поліпшити свою матеріальну базу і підготовку фахівців.

Також законопроект істотно спрощує мобільність професорського складу. Вчена рада університету отримує право визнавати іноземні кваліфікації викладачів, якщо цей викладач приймається на роботу у вказаний вуз.