Часто в парках, а подекуди і у фруктових садах, спостерігаємо дерева, густо-густо обліплені кулеподібними кущами. І складається враження, ніби це частина дерева, але насправді це не так. Ці кулеподібні кущі – окрема рослина, яка носить назву «омела». Чим же є омела за своїй природі?

Інтернет-енциклопедія «Вікіпедія» дає таке визначення:

Омела (Viscum) – рід напівпаразитичних кущів родини сандалових (Santalaceae). Оме́ла, або дубо́ві я́годи, або пташи́ний клей (Víscum) – вічнозелена кущова рослина, рід напівпаразитних кущів родини Сандалових. Зустрічається на багатьох видах дерев: тополях, кленах, соснах, вербах, березах, акаціях та на деяких плодових деревах. Селиться на вершині дерева чи на його гілках, розростається зеленим, частіше густим кущем. Виглядає як шароподібне ущільнення у кроні дерева.

Існує велика кількість видів омели. У різних видів спостерігається надання переваги певним видам дерев. Більшість здатна рости на декількох видах дерева-носія. Розповсюдження омели здійснюють птахи, яких приваблюють її ягоди. Омела отримує воду, мінеральні та поживні речовини із рослини-хазяїна. Листя здійснює фотосинтез, у деяких видів мінімально.

Відомо, що омела не може самостійно існувати без дерева хазяїна, в силу свого паразитизму, і після загибелі дерева гине й сама омела, бо їй уже немає звідки тягнути поживу. Однак найпарадоксальніше в цьому те, що дуже часто причиною загибелі дерева, а отже, і власної загибелі, стає сама омела. Таке трапляється, коли кількість кущів на дереві така, що вони витягують із дерева практично всі поживні речовини, тож дерево всихає, а після того, як всихає дерево, незабаром відмирають і всі кущі омели, що знаходяться на ньому.

Слід сказати, що подібні процеси характерні не лише для рослинного світу, але й для суспільства також. Так, ми бачимо, як міжнародна фінансово-промислова олігархія прагне нажитися за рахунок явного чи прихованого грабунку країн. Цей глобальний паразитизм реалізується головним чином через керівництво США та їхніх союзників. Відомо, що для підкорення країни потрібно, щоб на чолі її стояли продажні керманичі, які будуть обслуговувати чужі інтереси. Недаремно відомий авантюрист і шахрай Борис Березовський свого часу говорив: «Щоб захопити фірму, треба в ній розставити своїх людей».

Найбільші транснаціональні корпорації прагнуть поставити під свій контроль економіку інших країн і України в тому числі. Так, за допомогою куплених чиновників, які отримують кошти з-за кордону, за значно заниженими цінами продаються найбільш прибуткові й стратегічно важливі підприємства. Придумується міф про начебто збитковість роботи того чи іншого підприємства, і для нього починають шукати «ефективного власника». Цей «ефективний власник» в результаті придбання прибуткових активів, звісно, не забуває віддячити тим чиновникам, які допомогли йому ці активи придбати.

Яскравим прикладом подібної оборудки був нещодавній продаж «Укртелекому» – українського державного оператора зв’язку, з причин начебто його збитковості. Тут відбувається явний обман людей, оскільки всім відомо, що «Укртелеком» надає свої послуги на умовах авансової проплати. Тобто, в підприємства завжди є величезний надлишок обігових коштів, висловлюючись економічною термінологією, «Укртелеком» – це суперліквідне підприємство, придбати яке (і, відповідно, продати) не захотів би лише дурень або той, хто може мати особисту вигоду від такого продажу.

Слід зауважити, що однією зі схем продажу державою прибуткових активів за заниженими цінами є продаж за так званою балансовою або залишковою вартістю. Справа в тому, що кожен, хто має хоча б найменше уявлення про бухгалтерський облік чи економіку підприємства, знає, що, наприклад, вартість відносно нового автомобіля, що обліковується на балансі підприємства декілька років, може дорівнювати нулю, хоча він ще довгий час буде заробляти гроші, і при бажанні його можна продати за ту ціну, за якою продаються аналогічні автомобілі з тим самим терміном служби на ринку.

Знову ж таки, виникає запитання. Чому держава продає прибуткові активи за заниженими цінами, зокрема за балансовою вартістю? Та знову ж таки, тому, що платою за «знижку» є відкат у кишеню того чи іншого чиновника.

Другою способом присмоктатися до економіки держави є її «підсадження на кредитну голку», тобто надання позик урядам країн на завідомо невигідних для цих країн умовах, або коли наперед відомо, що кредитні кошти використаються не за призначенням. Потім віддавати кошти треба, якщо не грішми, то привабливими підприємствами, чи землею. Чиновник, який сприяє тому, щоб держава взяла кредит, отримує за це винагороду «бонус», який слугує заохоченням для подальшої антидержавної діяльності в інтересах міжнародних позикодавців. За правління Януковича-Азарова теж нічого не змінилось, а керівництво держави й надалі втягує Україну в боргову яму та продовжує руйнівну політику Ющенка-Тимошенко та їх попередників.

Однак бувають випадки, коли при керівництві тією чи іншою країною знаходяться патріотичні сили, які не хочуть обслуговувати чужоземні інтереси. Тоді ті держави, де при владі є ставленики міжнародної фінансово-промислової олігархії, головним чином – США та їх сателіти, починають запроваджувати проти непокірної країни різноманітні економічні та політичні санкції. Якщо це не допомагає і та чи інша країна й надалі продовжує відстоювати свої національні інтереси, тоді такі країни оголошують ізгоями, зараховують до так званої «осі зла». Там, де вищепереліченими способами транснаціональному капіталу не вдається поставити керівництво держав перед собою на коліна, використовується військова агресія з боку США та їх союзників.

Нещодавно подібна доля не оминула Ірак, Лівію. Зараз США, Ізраїль та їх союзники «точать зуби» на Іран та дружню до нього Сирію. Навіть спроба угорських націоналістів поставити центральний банк своєї країни під контроль держави викликала шалений спротив так званої «міжнародної спільноти», тому що міжнародний фінансово-промисловий інтернаціонал злякався, що Угорщина зможе відмовитися від міжнародних позик і сама забезпечуватиме свої потреби власними грішми. Після цього в ЗМІ почалася замовна наклепницька кампанія проти націоналістів, на яких стали навішувати клеймо нібито фашистів.

Взагалі міжнародна фінансово-промислова олігархія любить навішувати клекмо фашистів на національно-свідомих людей, тому що вона, як вогню, боїться приходу до керівництва в країнах націоналістів, оскількт знає: вони будуть відстоювати національні інтереси своєї країни, а не чужі.

Також міжнародна фінансово промислова олігархія в особі США та їх сателітів намагається переконати народ тієї чи іншої країни у своїх начебто добрих намірах і створити собі привабливий імідж. Для цього в країнах формується широка мережа різноманітних так званих неурядових організацій, більшість із яких є грантоїдами, тобто отримують кошти від своїх закордонних господарів.

Часом, на перший погляд, може скластися враження, що ці структури є органічною і невід’ємною частиною країни, але насправді це не так. Чим результативніше працює та чи інша неурядова організація, тобто чим більше обливає брудом націоналістів, чим більше пропагує та нав’язує нації космополітичний світогляд, – тим більші суми подачок отримує вона від своїх іноземних хазяїв. Вищезгадані організації, керовані з-за кордону, як павутина, обліплюють деякі держави, і Україна тут, на жаль, не виняток.

До речі, дерево, на якому з’явилася омела, можна врятувати, треба лише відрізати вражену гілку, а з нею – і саму омелу. Отож, зрізаймо політичну омелу, поки вона не обліпила все дерево і воно не загинуло!

Димітріан Давидовський