Чи бувало у Вас так, коли Ви помилялися і помилялися серйозно? Були переконані в своїй правоті, сперечалися, доводили і майже переконали... а потім раптом розуміли, що не мали рації… Тяжко визнавати помилки, просити пробачення. Колись хтось сказав: єдина справжня помилка – не виправляти своїх минулих помилок.

І добре, якщо наші хиби стали лише безболісним уроком. Добре, якщо наш егоїзм або злість (коли ми не змогли стриматися, змовчати) не нашкодив іншим. А як жити, усвідомлюючи, що ти зробив щось таке, що вже повернути назад не можливо? Як жити, усвідомлюючи, що нічого вже не виправити? Зроблений вчинок, сказане слово…

А я, вкотре переконуюся у справедливості слів: не очаровуйтесь, щоб не розчаровуватися… Саме очарування чимось або кимось і приводить до великих помилок і до усвідомлення людської гріховності…Бо чим більше очарування, тим більше розчарування і тим більша потім біль… Варто пам’ятати, що не існує ідеальних людей, так само, як окремих націй (абсолютно хороших або поганих). Не існує ідеальної Церкви, сім’ї, (дружини, чоловіка), друга, країни… Бо ми – люди. Не ідеальні. З недоліками.

До речі, аксіома: те, що дратує або не подобається нам в інших, у нас самих є у 100 разів більше..

Чомусь, до всього, згадується автор Люїс Керрол і його новела "Аліса в країні чудес".

– Скажіть, будь ласка, куди мені звідси йти? – запитала Аліса.

– А куди ти хочеш потрапити? – зауважив Кіт.

– Мені все-одно... – сказала Аліса.

– Тоді все-одно, куди і йти, – відповів кіт.

Вікторія МАМОТЮК