«Українська нація мусить піти шляхом націоналізму, перейти його і повалити усе, що стоятиме перепоною на цій дорозі». Микола Міхновський.

Незалежність виявила тяжку недугу України. У нинішніх українських обставинах за псевдоліберальним марнослів’ям про культурний плюралізм та спільне благо маскуються особистості з егоцентричною ієрархією смислів, які підпорядкували державну політику своїм особистим та клановим смислам.

У період формально незалежної України провідні політики політичних ліній Драгоманова та Юзефовича вели громадян України на два шляхи розвитку, які поборювали один одного: Захід – Схід, українська мова – російська мова, Київський патріархат – Московський патріархат, НАТО і Євросоюз – оборонний та економічний союз із Росією.

Наслідки неповного переходу української нації вражаючі й трагічні. За два десятиліття незалежномсті населення України скоротилося з п’ятдесяти двох мільйонів до сорока п’яти. Унаслідок духовної роздвоєності українців на два цивілізаційні шляхи розвитку, якими є російський задум перетворення українців на росіян та український задум трансформації українського етносу в українську націю, виграли олігархи, які чітко усвідомлювали мету – привласнення багатств українського народу жменькою надбагачів. В Україні – найбільший, порівняно Європою та Північною Америкою, розрив між десятьма відсотками найбагатших та десятьма відсотками найбідніших, і ця прірва збільшується.

Насправді громадяни України поділяються не на російськомовних, які зорієнтовані на Росію, російську мову й УПЦ Московського патріархату, та на україномовних, зорієнтованих на Захід, українську мову та УПЦ Київського потріархату, а на багатих і бідних. Саме прірву між багатими й бідними в розподілі національного продукту у вигляді матеріальних благ має рефлексувати справжня національна еліта і презентувати цю проблему пересічним громадянам України.

Зовнішнє підкріплення інерційного наступу російської ідентичності на травмовану загарбником на царині історії українську ідентичність, яка є нині малоздатною до успішної конкуренції, працює на вимивання середнього класу в Україні та на поглиблення прірви між багатими й бідними.

Причиною віковічного ходіння по муках розумного і працьовитого українського етносу є заблокованість його остаточного переходу у вищий стан нації. Саме соціальна несправедливість у розподілі матеріальних благ в Україні повільно нарощує попит на рішучу українську політичну лінію Міхновського, яка має стержневою цінністю поєднання національної та соціальної революції.

Чим закінчиться тривала боротьба між російським задумом трансформації українців у росіян та українським задумом перетворення українського етносу на українську націю покаже прийдешня історія. Але оскільки соціальна несправедливість в Україні має причиною несправедливість національну, то лише реалізація українського задуму здатна зробити Україну результативною державою для всіх її громадян.

Зі зростанням різниці між найбагатшими та найбіднішими попит на радикальну ідеологію та радикальні життєві акти буде зростати. З розмаїтості ідеологій комуністи, соціалісти, соціал-демократи політичної лінії Юзефовича та ліберали й націонал-демократи малоросійської політичної лінії Драгоманова вже були при владі й уже показали свою неспроможність будувати справедливе суспільство.

Націоналісти української політичної лінії Міхновського ще ніколи не були при владі в Україні, але вже рясно полили українську землю своєї кривавицею під час рішучої боротьби за Україну, «за її волю, за честь, за славу, за народ». Україна лише тоді стане самоефективною державою для всіх її громадян, коли вони приведуть до влади українських націоналістів і стануть повноцінною нацією як «великою особистістю», котра рішуче рухається одним цивілізаційним шляхом.

Оскільки стимулювання становлення національної духовної еліти зверху в умовах перебування при владі в Україні незацікавлених олігархічних сил стає неможливим, то процес має іти знизу через становлення провідної верстви в активних та усвідомлених протестних заходах через її консолідацію на оперті національної ідеї як бажаного всіма співучасниками прийдешнього. Оскільки велика частина нині опозиційних політиків уже була при владі, де показала свої субпасіонарність, матеріалізм, пристосуванство, прислужництво олігархам, користолюбство, індивідуалізм, недолугість і неміч, то під час протестних дійств мають висунутися нові, вже пасіонарні, провідники.

Українці мають витворити замість скомпрометованих довготривалою причетністю до антиукраїнської влади, національною «імпотентністю», схильністю до розколів, пристосуванством, нерішучістю та перевагою приватних інтересів над національними правоцентристських драгоманівських політичних сил рішучу націоналістичну силу, яка втілюватиме український задум перетворення малоросіян на усвідомлених українців, поєднає зусилля всіх свідомих українців для дійсної боротьби за українську ідентичність, консолідовану українську націю, результативну Українську державу, в якій національні інтереси українців як титульної нації будуть захищені, яка претендуватиме на роль однієї з провідних країн світу і якою українці будуть гордитися.

Для становлення самоефективної Української держави до влади в ній мають прийти пасіонарні та рішучі українські націоналісти української лінії Міхновського, які захистять українців як титульну націю, зроблять українську ідентичність престижною, розвинуть якісну авторську культуру та солідаризують громадян України на економічну розбудову держави для всіх.

Розбудова української нації та самостійної Української держави розпочинається з переборення в душах українців раба й підданця. Радикальна українська політична лінія Миколи Міхновського стартувала пізніше поміркованої лінії Драгоманова та капітулянтської лінії Юзефовича; вона бралася за розбудову української нації та за осягнення українцями самостійної України. Сильні духом і міцні волею націоналісти лінії Міхновського позбулися рабської психології, мають провідним сенсом своїх ієрархій смислів здобування блага для України, тому завжди самовіддано боролися за волю держави, за панування українців «у своїй сторонці», але ще ніколи не були при владі.

Українська Україна постане лише тоді, коли її громадяни приведуть до влади українських націоналістів, які будуть не нищенням будувати, а будуванням нищити, які розуміють, що соціальне визволення можливе тільки спільно з національним визволенням.