Професія лучанки Оксани Шевчук - мама. Її кар’єрний ріст - шестеро дітей. Найменшому Тарасику - шість років. Зростає він у радості та…тісноті. Адже змушений ділити одну кімнатку з усіма іншими братами та сестрами. Так триває вже чимало часу…

Перша дитина у подружжя Шевчуків народилася через рік після одруження у 1993 році. Найстарша донька Марія вже працює швачкою. А найстарший із синів Андрій уже закінчив школу. Троє молодших діток: Роман, Тетяна та Богданка ще школярі. Найменший Тарасик цього року лише піде до школи. Двом дорослим батькам та шістьом дітям доводиться тулитися на якихось 19,5 метра квадратних житлової площі.

Єдина кімната своєрідним чином зонована ширмою, за нею сплять Оксана з Леонідом та найменший син. У приміщенні ще є великий стіл, менший розкладний, диван та стінка. Словом, є все, крім місця. Проте й цих меблів Шевчукам не вистачає. Щовечора на підлогу доводиться класти матраци - тільки так усі члени сім’ї мають місце для сну. Не менше проблем і з харчуванням, їсти пані Оксана готує лише у великих каструлях, а до трапези сім’я приступає у кілька заходів.

«Не рахую, що наша сім’я є надто великою…Єдина проблема, з якою не можемо дати раду, це — житло, - бідкається Оксана Шевчук. – У будні ще простіше, зранку четверо дітей йшли на навчання, чоловік із найстаршою донькою на роботі, а я залишаюся із меншеньким. А на вихідні важко. Найбільша наша проблема — це ранкові збори. Щоб перевдягнутися, то доводиться або виганяти усіх з кімнати і одягатися по черзі, чи йти до ванної. Особливо з цим складно зранку, коли одні сплять, хтось перевдягається у ванній, а іншому треба у туалет чи вмитися. Діти ж ростуть, і хлопці, і дівчатка».

Вчаться діти не погано, зважаючи на ті умови, у яких їм доводиться готувати уроки.

«Вчаться хто де. Хто у кімнаті за столом, хто на підлозі, а хтось на кухні», - розповідає багатодітна мати.

Із фінансами у родині теж не все гаразд, такій великій сім’ї доводиться фактично жити на зарплату голови сімейства та невеличку допомогу. А видатки значні. Дітей потрібно одягнути, купити все необхідне до школи, нагодувати. А ціни, як відомо, нині кусаються.

«Неодноразово зверталася до Луцької міської ради із проханням, аби допомогли вирішити наші житлові проблеми, - констатує багатодітна мама. - Спочатку тільки руки розводили. Відгукнувся на наші прохання попередній міський голова Богдан Шиба. Це було в останній рік його каденції. Не переобрали Шибу, тож віз і нині там. Стоїмо на квартирній черзі, але так, як вона просувається, то не скоро наші житлові умови поліпшаться», - зітхає жінка.

Тож доки сімейство Шевчуків у складі восьми осіб тулиться в однокімнатній квартирі, влада тим часом продовжує лиш тішити лучан казками про доступне житло.