Кожна людина мріє, якщо бодай не про престижну роботу, то про високооплачувану.  Тому оголошення типу: «Набираємо людей у нову команду. Основні вимоги - цілеспрямованість, комунікабельність, наполегливість. Зарплата 5-7 тисяч гривень. Вакансії: офіс-менеджер, кур’єр, комірник» без уваги не залишиться. На таку вудочку натрапила й моя знайома Оксана, коли шукала роботу на літо. На тому кінці дроту милим голосом сповістили куди й на скільки прийти на співбесіду. Із собою слід було мати посвідчення особи. Докладно описали будинок і попросили не запізнюватися. Одне слово, склалося враження: компанія серйозна.

Та знову ж таки дещо насторожило: панянка не повідомила, що за компанія чи організація, як називається, чим займається. За вказаною адресою Оксана знайшла звичайний квартирний будинок. У вузькому довгому коридорі, який раніше був саме коридором чиєїсь квартири, а нині приймальнею, за маленьким столиком сиділа молода жінка. Ось тільки, на відміну від сучасних секретарів, у неї на столі не було ні комп'ютера, ні телефону, ні бодай якихось тек для створення робочої обстановки. Вбогий пейзаж «конспіративної квартири» прикрашав засмальцьований зошит, куди жінка діловито записала її паспортні дані.

Та навіть не обстановка найбільше здивувала Оксану, а те, коли секретарка при зустрічі їй сказала, що насправді тих вакансій, що значилися в оголошенні не існує, а займатися у конторі потрібно лише одним – торгувати книжками. Торгувати не на ринку чи в магазині, а просто ходити луцькими офісами та будинками й пропонувати товар, так би мовити, з рук. Знайомій потрібні були гроші, тож погодилася. Однак, аби взяли на роботу, слід було пройти випробування боєм. День походити в «полі» й продемонструвати талант до торгівлі.

Перед тим проконсультували, що збувати книги слід за особливою методикою, інакше нічого не вийде.  Методика ґрунтувалася на «5 кроках» та «8 сходинках». Власне зводилося це все до кількох тез: бачиш потенційного клієнта - посміхайся і вітайся, придумай якусь історію чому ти прийшов саме до нього, розкажи який чудовий товар у тебе є в арсеналі, заламай за нього ціну, а тоді зроби вигляд, ніби хочеш лише для нього скинути вартість і продай за реальною. Усе ніби просто. Оксані також дали зрозуміти що відбір жорсткий. Самі розумієте, що на подібне оголошення люди летять, як мухи на мед. Кандидати, мовляв, тільки двоє з десяти мають шанс на працевлаштування. Насправді все навпаки: не компанія дає шанс кожному п'ятому, а кожен п'ятий ведеться на «розвод». І ще до виходу в «поле» відсіюється половина.

Дівчині навантажили книгами два величезні кульки й відправили у «поле» разом з інструктором.  а день та бідолаха так нічого й не продала. Ввечері чекала бесіда з керівником філії. Оксана заповнила якусь незрозумілу анкету, потім розмовляла із менеджером, тоді вже зустрілася із самим директором. В його кабінеті теж не було нічого, окрім стола і двох стільців. Благо самому директору навіть не потрібно було розповідати про свої гарні якості та професійні здібності. Він сказав, що бачить в Оксані потенціал На роботу її взяли. Наступного дня необхідно було з’явитися в офісі на восьму годину ранку. Насправді офіційно робочий день розпочинався о 9 ранку. До його початку та й після завершення робочого дня на працівників чекав «імпект» - зібрання для підняття настрою. Власне під час цих зборів відбувалися чудернацькі речі…

Працівники офісу бралися за руки й водили хороводи, наче дітки у садочку на Новий рік. Стрибали, кричали, співали. Після такої собі розминочки, розбивалися на пари, і наче у театрі, репетирували найрізноманітніші ситуації, що можуть виникнути в «полі»… і це з пафосом називали психологічними тренінгами. Власне, основне завдання: переконливим «спічем» змусити опонента придбати товар.

Кожного тижня на офісі відбувався день «забою» - змагання між працівниками за титул найкращого в продажах. Особливістю цих змагань було те, що той, хто мав найменшу виручку карався. І хоч новачків на ці змагання не допускали, лише інструкторів, в офісі усі прекрасно знали принаймні про два види покарань: коли у ночви зливалося усе, що може прийти в голову: олія, вода, рибні консерви, і т.д., кидалася монетка чи ключ і її потрібно було зубами дістати з того місива. Ще одне покарання «морячок»: у ночви з водою потрібно було сісти п’ятою точкою і робити вигляд ніби ти у лодці. Це вважалося хорощою мотивацією, адже на місці того, хто програв не хотів бути жоден із членів команди.   

У суботу неформальний день.  У цей день працівники фірми приходили в одязі вільного стилю. І «в поле» вже йшли не офісами, а на ринки чи у спальні райони Луцька. «Імпект» теж відрізнявся від того, що у решту робочих днів. Власне після тих неформальних зборів моя знайома й пішла з тієї фірми. Виявляється, у суботу, на «імпекті» слід було… роздягатися. Мовляв, таким чином члени колективу стають ближчими один до одного. Інструктор пояснив Оксані, що вона б мала собою пишатися, адже новачків так відразу в такі речі не втаємничують. Та й дивини в тому немає, адже це Японська методика управління персоналом і її практикують у Луцьку на ще кількох підприємствах мережевого маркетингу, що спеціалізуються на продажі косметики та побутової техніки. Зарплату Оксані так і не заплатили.

Було б цілковитою неправдою стверджувати, що в цьому бізнесі не можна нічого досягнути. Але щастить одиницям. Історія Оксани – непоодинока, як і фірма з мережевого маркетингу.

«Якщо вам запропонують «скажені гроші», або пообіцяють карколомну кар'єру, не вимагаючи при цьому ні диплому про освіту, ні будь якого досвіду, насторожіться. Чудес не буває, - застерігає юрист Людмила Гнатюк.- Адекватний і відповідальний працедавець запропонує вам средньоринкову зарплатню (плюс-мінус). Золоті гори і шикарне майбутнє обіцяють не чисті на руку компанії. Один з найпоширеніших способів обману - недотримання усної домовленості між працівником і працедавцем. Якщо вас нібито приймають на роботу, але при цьому відмовляються оформити стосунки документально, дотримуючись Трудового кодексу, - не погоджуйтеся. І не вірте у приславуте: «на час випробувального терміну ми не укладаємо договору і не вносимо запис до трудової книжки» - як би переконливо це не звучало.