Свято-Богородицькій церкві у селі Забороль виповнилося сто років. Про це пише газета «Вісник&Ко».

З архівних матеріалів відомо, що у селі Забороль ще 1718 року була зведена дерев’яна церква з дзвіницею. У 1894 році стараннями священика Миколи Ковальського була побудована і Свято-Миколаївська каплиця в пам’ять про заручини «його імператорської величності царя Миколи Олександровича з царицею імператрицею Олександрою Федорівною». Для цієї каплички московські хорунгвісти навіть подарували старовинний образ Миколая Святителя.

А 1908 року поблизу старої церкви освятили місце для будівництва нового Свято-Богородичного храму, який звели у грудні 1912 року. Відомо, що цеглу для нього привозили місцеві жителі: ті, хто мав пару коней – сорок фур, а у кого був один кінь – двадцять.

Найбільше храм постраждав під час Другої світової війни у 1943 році: його спалили разом із частиною села. Крім церковного майна, згорів й іконостас. А коли радянські війська вели наступ, зверху на обгорілому храмі посадили снайпера. Село і церкву почали обстрілювати снарядами. Один із них влучив у храм, проте не вибухнув і видніється зі стіни досьогодні.

Після закінчення війни парафіяни села взялися за відбудову своєї церкви. Заборольчани переконані: велика заслуга у відбудові храму належить священику Петру Ткачу. Напевно, він мав якісь близькі стосунки з місцевою владою, адже йому не чинили перешкод. Відбудова храму тривала тридцять років. І лише у 1975 році він мав належний вигляд. Цікаво, що й сам отець Петро теж розмальовував церковні стіни.

Іконостас для церкви привезли зі Свято-Успенського собору, що в Зимненському монастирі, який після війни був закритий. Щоб його вмістити у храм, довелося навіть з обох боків вкоротити. Аби привезти його з Зимного, потрібні були кошти, яких церковна каса на той час не мала. І Петро Курук, незаможний селянин, продав корову, щоб таки доправити іконостас до села. Пізніше пригорщами приносив з церкви копійки – таким чином односельці віддавали йому борг.

Одна зі святинь цього храму – ікона Богоматері, теж давня, була привезена в село українцями-переселенцями після проведення операції «Вісла». На її тильному боці зазначено, що це старовинний образ, відреставрований 1934 року. В радянських архівних документах зберігся цікавий факт про те, що якийсь поляк стріляв у цю ікону, а згодом він осліп. Є тут і образ Святителя Миколая. Не виключено, що це той самий, подарований москвичами для каплички.

Із 1992 року жителі Забороля (не менше дев’яноста відсотків) вирішили перейти до Київського патріархату, аби позбутися московського впливу. Саме тоді священиком у цей храм прийшов отець Віталій, який вважає, що саме завдяки підтримці парафіян храм вдається і утримувати, і відновлювати.

Цей храм, як і багато інших православних, перетерпів чимало лиха за роки свого існування. Проте з Божої ласки та наполегливості людей її відновили, і зараз тут знову ведеться служба. А сьогодні, 8 січня, коли православні відзначають Собор Пресвятої Богородиці, заборольчани святкують 100-літній ювілей свого Свято-Богородичного храму, який припав на кінець грудня минулого року.