У Луцьку катастрофічно не вистачає логопедів та дефектологів, тоді як кількість діток, які потребують їх фахової допомог, невпинно зростає. Про це повідомляє інтернет-видання «Під прицілом».

Найбільша проблема, з якою стикаються лучани, які мають діток з особливими потребами – брак спеціалістів, які б могли надати їм кваліфіковану допомогу. Допомогти, якщо не повністю перемогти хворобу, то бодай послабити її пута.

Не раз згорьованим батькам доводиться чути від так званих «спеціалістів», мовляв, ваша дитина відстає в розвитку,  ви з нею погано займаєтеся, ви вже втратили багато часу, і т.д. Таким чином, складається враження, що вся їх професійність обмежується лише до того, аби як найсильніше вколоти туди, де й так кровить. А коли діло доходить до лікування по суті, все зводиться до сталого шаблону: «термоядерні» уколи, «насильницький» масаж, і звісно, хімія – медичні препарати, від одного лиш читання їх побічних дій  можна втратити свідомість.

От і вибирай, що краще – так лікувати своє дитятко, чи краще взагалі ніяк?       

А з кожним днем, діток, хворих на дитячий церебральний параліч, стає все більше і більше.

Відтак, прибавляється малечі, яка має проблеми з мовою, слухом, зором. Тут не обійтися без логопеда чи дефектолога. Але не того, який щохвилини зиркає на годинник, чекаючи закінчення години, за яку він отримає 50 гривень, а того – який чітко знає, чого він навчить дитину за цей короткий проміжок часу.

Хворі діти стають джерелом прибутку, а тих, хто насправді може їм допомогти – одиниці.

Втім, справжнього спеціаліста легко розпізнати - за результатами його роботи. .

Власне, кандидат педагогічних наук Микола Єфіменко, 30 років свого життя присвятив як хворим дітям, так і відносно здоровим. Адже, як стверджує сам фахівець, у кожному дошкільному закладі 80-95% дітей мають різні проблеми зі здоров'ям: плоскостопість, нерівний хребет, проблеми із зором, неправильна та нечітка вимова, порушення шийного та спинного відділів і т.д.

Результат його клопіткої праці полягає в тому, що навіть паралізовані дітки починають ходити. Без оперативного втручання, без примусових процедур та важких фізично-психологічних навантажень.

Його принцип простий. Аж занадто – як на перший погляд. Вся суть в тому, щоб змінити звичну для всіх культуру фізичних навантажень, як в дошкільних дитячих закладах, так, власне, і в роботі з дітками, які мають певні вади.

«Сіли, встали, шикуйсь, кроком руш, бігом руш, закрили роти – ось як проходить фізкультура в садочках і школах. Чимось це нагадує зону чи концтабір. Але аж ніяк не годиться для роботи з юними пізнайками», - говорить Микола Миколайович.

Тому, як стверджує практик, бездумні фізичні вправи, які не насичують розумову сферу дитини – шкодять її загальному розвитку.

Крім того, фізичні вправи, які розпочинаються з бігу – шкодять здоровю дітей. Як результат – хвороба нирок, болі в голові, сколіоз.

Навантаження повинні розпочинатися з лежачого положення. Адже, як і в утробі матері, так і певний період  після народження, дитина знаходиться в лежачому положенні, потім сідає, встає, вчиться повзати і аж тоді спирається на ноги. Це принцип, закладений самим Творцем. Тому, усі навантаження, якщо мова йде про здоровя дитини, її гармонійній ріст та розвиток, повинні віддзеркалювати цей першопочатковий принцип.

«Проводячи будь яку форму фізичного виховання дітей, починати вправи потрібно з лежачих горизонтальних положень, як найбільш легких, розвантажувальних, природних та доступних. Поступово збільшуємо навантаження від пози прямостояння до ходьби, бігу та стрибків, як найбільш складних та важких вправ», - прокоментував власну формулу рухового розвитку дитини Микола Єфіменко.

Крім того, при фізкультурі можна розвивати логопедію дитини. Для того, аби дитина хотіла виконувати вправи, її потрібно зацікавити образами, а також стрибати, повзати і сміятися разом з нею.

Таким чином, як стверджує Єфіменко, справжній логопед і дефектолог – не в блузці, юбці, на підборах і з довжелезним  манікюром, а в спортивному костюмі і кросівках. Дитина сприймає не те, що ти їй вказуєш, а те, що ти їй показуєш на власному прикладом. Наприклад, що ефективніше – просто показати ведмедика на малюнку, чи зобразити його, а потім запропонувати дитині зробити теж саме разом з вами? Якщо здоровій дитині цілком вистачає картинки, то тій, яка має вади розвитку, лишень їх замало.

Логопед, як власне і вчитель фізкультури має бути філософом. Через образні фізичні вправи дитині назавжди можна заложити принципи здорового образу життя: не палити, не вживати алкоголь, не лихословити.

Більше того, образні вправи розвивають дитячу фантазію у правильному руслі – вони виростуть вченими, художниками, але аж ніяк не «комп’ютерними зомбі».

«За всі роки роботи з дітками,  ким я тільки не був: і сніговичком, і домовиком, але в жодному разі не інструктором з фізкультури», - говорить кандидат педагогічних наук.

Вкрай важливо, при образній фізкультурі створювати дітям настрій переможців, а не переможених. А яку асоціацію викликає сучасна фізкультура? Шеренги беземоційних полонених. То невже такі діти виростуть фізично і психологічно здоровими?

Дійсно, важко собі уявити логопеда в спортивному костюмі, який все заняття до поту на чолі проводитиме в русі разом з дитиною, важко уявити собі урок фізкультури, який починається не з бігу, після якого зазвичай на все інше вже не вистачає сил, а з лежачого положення.

Варто зауважити, що Управління освіти Луцької міськради в загальному положенні "Про освіту", чомусь "забуло" врахувати освітні потреби дітей з особливими потребами. На разі, близько 170 таких діток перебувають на індивідуальному навчанні в себе вдома, що аж ніяк не припистумо для них, для їх подальшої соціалізації в суспільстві.