Сьогодні в Медіа-домі ВОДТРК відбулася презентація книги «Іларія-Ілюзія» заслуженого журналіста України Ігоря Чуба. Про це повідомляє інтернет –видання. «Під прицілом».

Задум написати книгу у Ігоря з'явився вже давно. Однак, розпочати роботу заважала власна невпевненість, в тому, чи підходить він на роль письменника. Адже, за стільки років роботи в журналістиці, він, без сумніву, набув собі репутацію майстра своєї справи. Проте, як сприймуть його люди в новому амплуа, звісно, що не знав.

Проте, на сьогоднішній презентації всі його сумніви розвіялися. Адже уся зала була переповнена, люди стояли навіть у проходах. Кожен з присутніх по-особливому дорогий для нього. Тому що, кожному, він тією чи іншою мірою завдячує в тому, що сьогоднішній захід таки відбувся.

Власне, коли Ігор розпочав писати книгу, про свою хворобу навіть не здогадувався.  Дні та ночі поспіль працював над своїм твором, і коли йому час від часу раптово ставало зле, все спирав на перевтому. І ось, коли рукопис книги був уже готовий, і йому лишилося знайти спонсорів для того, аби видати книгу, йому знову ж таки раптово стало зле. Однак цього разу все не минулося само собою. Ігор пригадує, як встиг вхопитися за огорожу, яка була поруч, а далі… отямився вже в реанімації.

«Де мій рукопис, де мій ноутбук?», -  перше, що сказав він, прийшовши до тями. «Я не можу тут бути, бо я вже домовився з людьми і маю видавати книгу», - говорив  без перестанку.

Аби не було навантаження на голову, лікарі суворо заборонили йому працювати з ноутбуком, проте, вийшовши з лікарні, він далі продовжував писати. Іноді - практично безперервно.

«Мені так соромно за те, що я ні з того, ні з сього так звалився посеред вулиці, що про мене подумають люди?», - часто говорив своїм рідним та близьким. «Масла в вогонь» підливала неправдива інформація стосовно його стану, яка висвітлювалася в ЗМІ та в Інтернеті.

Втихомирилося. Забулося. Життя пішло своєю чергою. До того дня, коли хвороба знову не показала свою владу і зупинила всі задуми.

Людина планує, але, це був якраз той випадок, коли йому довелося забути про все інше, і думати лише про своє життя. Адже хвороба, яку озвучили лікарі, стала швидше вироком, ніж просто діагнозом. Адже при звичайному діагнозі людина знає, що вона обов’язково вилікується, а тут залишалося лише надіятися. Не на лікарів і досягнення медицини…

Луцькі медики сказали, що вони йому уже нічим не можуть допомогти. Пухлина в головному мозку надто велика, та ще й розташована так глибоко, що операція є просто неможливою.

Не варто описувати його поневіряння по спеціалізованих лікувальних закладах Києва та безкінечні дзвінки за кордон, де кожен пропонував свій варіант лікування. Навіть у столичному інституті, який спеціалізується на лікуванні таких захворюваннях, йому спромоглися лишень зробити біопсію пухлини, аби уточнити діагноз. А коли отримали результат – відправили лікуватися … до Луцька.

Рідні прекрасно розуміли, істинну причину цього замкненого кола, однак де й взялися в той момент сили, для того, аби не опустити руки, аби не підкоритися хворобі. Видужає. Житиме. Все буде добре.

Був час, коли через хворобу він не міг навіть розмовляти, а про те, аби писати – не йшло навіть мови.

«Хочу закінчити книгу, щоб, коли мене не стане на цьому світі, моя донька гордилася мною», - постійно повторював. Найважче йому було пережити хвилини, коли він залишався на самоті, а в голову безупинно лізли думки про те, що приготує йому завтрашній день.

Не секрет, що багато хто навіть не очікував того, що він видаватиме книги. Адже дебют «Іларії-Ілюзії» - це лише початок його письменницького шляху. А продовження буде...