Сьогодні в апеляційному суді Волинської області було розглянуто справу про оскарження рішення суду за позовом ВАТ «Луцькрайагропостач»  про витребування майна з чужого незаконного володіння, - повідомляє «Під прицілом».

До міськрайонного суду позивач подавав позовну заяву в якій просить суд витребувати майно з чужого незаконного володіння фізичної особи Володимира Адамчука.

У позовній заяві йде мова, що у 2000 році між ВАТ «Луцькрайагропостач» та ТзОВ «Авгур» було укладено договір купівлі-продажу складу запчастин. За словами позивача цей договір є абсолютно недійсним правочином, бо не відповідає вимогам закону. Позивач намагався пояснити суду, що зазначений вище договір укладався від імені керівника виконавчого органу товариства «Луцьк райагропостач» . Проте згідно контракту з головою управління ВАТ «Луцький райагропостач» ще від 1997 року було зазначено, що керівник має право укладати господарські договори відповідно до статуту створеного товариством.

Приміщення складу, згідно з договором купівлі-продажу, було продано за 70 тисяч гривень, але мінімальна вартість згідно з балансом товариства повинна була перевищувати вказану суму, отож голова правління був не в праві без згоди Спостережної ради Товариства укладати підписувати договір.

 Рішення за яким  укладено договір було скасовано Господарським судом Волинської області ще у 2010 році за позовом акціонерів.

Позивач запевняє, що договір є не дійсним через те, що голова не мав цивільної дієздатності юридичної особи і мав отримати дозвіл від Спостережної ради товариства, якого не було. Отож особа, якій перейшло усе майно повинна повернути його першовласнику, або компенсувати втрачене матеріально.

На даний час сторона відповідача ТзОВ «Авгур» ліквідована в процедурі банкрутства, тобто згідно з законом товариство не в змозі пред’явити свої претензії та відібрати своє майно. Окрім того, у 2007 році  майно ТзОВ «Авгур» в тому числі й спірні склади було відчужено під час ліквідаційної процедуриі з метою задоволення вимог кредиторів і зараз усі права на майно належать відповідачу – Володимиру Адамчуку.

Згідно з законом нинішній власник майна є добросовісним, так як майно дісталося йому за відплатним договором, тобто в якості погашення боргів, які колись виникли між ТзОВ «Авгур» та відповідачем.

Проте першочергові власники майна не хочуть віддавати свої склади в чужі руки і намагаються повернути незаконно передане майно.

Суд вислухавши обидві сторони прийшов до висновку, не задовольняти позовну заяву ВАТ «Луцький райагропостач».

На сьогоднішньому засіданні апеляційного суду позивач намагався оскаржити рішення суду, вважаючи його незаконним та необгрунтованим.

Апелянт розповів колегії суду: «Суд просто зазначив, що у цивільному кодексі немає такого терміну, як «нікчемний правочин» і вважає, що все відбулося згідно закону. В позові було відмовлено у зв’язку з його безпідставністю».

На сьогодні сторона позивача, Людмила Салецька, наводила все ті ж обґрунтовані факти і вимагала повернути їхнє майно, яке було відчужене поза волею власника. Свої слова представниця аргументує тим, що під час укладання договору не було надано дозволу Спостережної ради товариства і що «липові» загальні збори на яких було, ніби-то, узгоджено договір купівлю-продажу складів акціонерного товариства суд визнав недійсним.

Про колегія апеляційного суду чомусь взагалі взяла під сумнів діяння Спостережної ради, мовляв, а можливо вона взагалі не діяла, бо ж немає документів які б затверджували її роботу на момент підписання договору купівлі-продажу у 2000 році. Також суд дістаючи статут товариства показує позивачу, що там немає зазначених пунктів, щодо того, що може робити голова, а що ні, отож це означає, що пан Кравчук міг укласти договір про продаж складів без відома акціонерів.

«Акціонери ходять по судах вже довгий час, а отримуємо бумеранг. Ми повертаємося до того, чого не мала б бути», - звернулася до суддів Людмила Салецька

Після усього сказаного позивач попросила перенести розгляд справи, аби надати суду докази діяння засідань ради за 2000 рік, коли було укладено договір.

Суд прийняв усне клопотання позивача і вирішив почекати протоколи засідань ради і переніс справу на 22 березня 2013 року .