Волинський окружний адмінсуд, який розташований на вулиці Словацького,5 попри «козирне» розташування в самісінькому центрі міста останнім часом все частіше почав заявляти свої права на сусідні території. Першочергово, зробивши престижний ремонт судді вирішили «знести» зупинку громадського транспорту «Драмтеатр», яка вже не перше десятиліття стоїть на одному й тому ж місці. Зокрема вони намагались «розповісти» міській владі що її розміщення створює незручності під час паркування та проїзду автомобілів. Однак фактично їм не подобалось те, що старенька зупинка закриває новенький сучасний фасад приміщення суду. Згодом представникам Феміди стало не до вподоби те, що поруч розташовується воєнкомат та нотаріальна контора. Також їм почали заважати мешканці будинку, розташованого у дворі Волинського окружного адмінсуду. То під час реконструкції приміщення сусіднім будинкам загороджують прохід, то їм перекриють водопровід, вентилі якого розташовані прямісінько у підвалі окружного адмінсуду. Щодо перекриття води, то мешканці вже звертались зі скаргами до міської ради та прокуратури, аби ті вплинули на суд, проте відповіді – ніякої. Окрім цього, мешканці будинку, розташованого в дворі найбільше нарікають на те, що працівники суду під час реконструкції забудували їм проїзд, тож на сьогодні до будинку не може доїхати навіть швидка, а людям доводиться виходити в місто добираючись заднім двором через паркани розташованих поруч міського управління освіти та стадіон гімназії №1. Однак чи не найбільшою «кісткою в горлі» стала для них прибудова, розташована по лівій стороні від будівлі суду за адресою Словацького, 5в. Наразі там розмістився ломбард.

Голова Волинського окружного адмінсуду Марина Александрова на сьогодні настирливо намагається не просто припинити діяльність ломбарду, а знести його з лиця землі. Зокрема, будівлю вже визнали… несанкціонованою забудовою, яка підлягає знесенню.

Місцеві мешканці подейкують, що суд взявся наводити тут свої правила і намагається облаштувати навколо приміщення парковку для того, аби працівники та «клієнти» суду могли ставити поруч свої автомобілі.

Отож по суті.

Ще у далекому 2001 році приватне мале підприємство «Октан» придивилось невеличку ділянку в центрі міста, розташовану позаду зупинки «Драмтеатр». Тож, з’ясувавши, що ця ділянка площею 0,0026 га знаходиться в комунальній власності і на неї ніхто не претендує - власник підприємства подав заяву до Луцького міськвиконкому з надією отримати дозвіл на зведення аптечного кіоску. Тож в управлінні містобудування та архітектури Виконавчого комітету Луцької міської ради розглянувши його прохання порахували за доцільне встановити його між будинками № 3-5 і попросили подати на розгляд управління ескізний проект кіоску.Тож за кілька місяців виконком надав йому дозвіл на будівництво аптечного кіоску, зобов’язавши власника по завершенню будівництва здати його в експлуатацію та заключити з міськрадою необхідні договори. Опісля Луцькаміськрада надає ПМП «Октан» дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування аптечного кіоску на вулиці Словацького,5а, площею 0,0025 га за рахунок землі комунальної власності.

 

Відповідно до чинного на той час законодавства у секторі археології відділу охорони пам’ятників історії та культури при Волинському краєзнавчому музеї дали висновок, що вважають за можливе погодити відведення цієї ділянки за зазначеною метою.

Вже у червні 2003 року за попереднім погодженням місця розташування Луцька міськрада дає дозвіл ПМП «Октан» на розташування аптечного кіоску і зобов’язує замовити в органах АПЗ розробку проектної документації. Також міськрада дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і за кілька місяців луцьке управління земельних ресурсів погоджує відведення земельної ділянки у власність шляхом викупу. Серед зобов’язань, які поклала міськрада на власника – зберігати межові знаки та дотримуватись правил добросусідства.

 

Таким чином вже у жовтні 2003 року Луцька міська рада приймає рішення про передачу і в подальшому продаж цієї ділянки ПМП «Октан» у власність для обслуговування аптечного кіоску на вулиці Словацького,5а, площею 0,0026га. Тож відповідно до звіту ТзОВ «Маестрія-Україна» про експертну грошову оцінку вартість ділянки було визначено в розмірі 3934 гривень. В результаті, на початку 2004 року директор ПМП «Октан» отримав державний акт на право власності на землю. В цьому ж році згідно акту було введено в експлуатацію стаціонарну малу архітектурну форму «аптечний кіоск», за попередньо погодженим проектом. (додаток 1. Проект завірений Герасимюком)

Вже за кілька років, у 2007 році власник вирішив продати ділянку та приміщення. Тож законним правонаступником за договором купівлі-продажу стала Олеся Глова, молода жінка, яка почала спиратись на ноги та відкривати свою справу. У планах Олесі було відкрити у придбаному приміщенні невеликий офіс і в подальшому добудувати другий поверх. Однак не так сталось, як гадалось. Через кризу в 2008 роках вона не мала змоги втілити в життя свої плани і вирішила здати приміщення в оренду. Досить швидко на гарне приміщення в центрі міста знайшлись клієнти, тож у невеликому офісі запрацював ломбард.

Однак згодом знайшлись ті, кому невеличке приміщення, площею всього кільканадцять квадратів стало заважати…

В середині 2011 року Голова Волинського окружного адміністративного суду Марина Александрова надіслала до виконкому Луцької міськради лист з проханням роз’яснити законність добудови приміщення «Ломбарду» на вул. Словацького,5. На що їй відповіли, що в управлінні містобудування та архітектури що не мають інформації про це, і в архів немає проектної документації і інформації щодо власника.

Таким чином, на запит Марини Александрової до КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» з проханням надати інформацію про те, на кого оформлене право власності на цю споруду, їй, як голові окружного адмінсуду в БТІ дали відповідь, повідомивши, що право власності на приміщення торгового залу А-1 , за адресою Словацького 5,в зареєстровано за Олесею Гловою на підставі рішення Луцького міськрайонного суду від 15.11.2010 року. Тож не гаячи часу, з’ясувавши особу власника, вона одразу пише лист міському голові Миколі Романюку, в якому просить надати інформацію щодо наявності правових підстав для встановлення цього приміщення між будівлею суду та житловим будинком. При цьому, вона одразу заявляє міській раді, що добудова приміщення суперечить нормам ДБН В 2.2-26:2010р. !!!(Державні будівельні норми України. Будинки та споруди. Суди) і просить скасувати в апеляційному порядку рішення Луцького міськрайонного суду про визнання права власності на об’єкт нерухомого майна. Згідно Конституції закон зворотної сили немає. Хоча для деяких зацікавлених сторін вочевидь може мати…

Однак в міськраді відповідної судової справи чомусь не знайшли. Тож Романюк подав до Луцького міськрайонного суду запит з проханням надати цю справу, аби хоч «вчитатись» в її суть. Як виявилось, у цій справі брала участь і сама міська рада, однак у представників юридичного відділу чомусь не лишилось ніякого судового рішення, або ж вони просто не хотіли його шукати і «вклеїли дурня». Адже суд відбувався за участі представників міської ради і рішення не заочне. Попри це, розгляд відбувався за участі начальника юридичного управління ЛМР Максима Гордійчука і як повноважний представник він надав цьому юридичну оцінку та здійснив. Однак, попри те, що його було повідомлено про розгляд справи в суді – він на неї не з’явився. Дивним чином, саме він і подав заяву про розгляд справи за його відсутності. У суді, міська рада почала наводити нормативні приписи 2005 та 2010 років, тоді як будівля була здана в експлуатацію у 2004 році. Тож юристи почали оперувати нормами ДБН, якіувійшли в дію всього за місяць до суду 1.10.2010 називаючи їх «нововиявленими».

Тож за «наполяганням» голови Волинського окружного адмінсуду міська рада переглянувши рішення суду подала заяву про перегляд справи про визнання права власності на приміщення площею 14,8 кв.м. на вул..Словацького,5в, де на даний час знаходиться ломбард, у зв’язку з нововиявленими обставинами. Однією з причини перегляду стало те, що справу вирішили нібито за відсутності представника відповідача – Луцької міської ради і копії рішення їм ніхто не надсилав. Тай, навіть якщо на слухання представники міської ради були відсутні – суд по закону мав би їх сповістити листом про рішення, яке повинно було бути зареєстроване в журналах кореспонденції і в суді і в місцевому органі влади. Тож міська рада мала б знати про таке рішення і не заявляти «під дудку» окружного суду, що такого рішення суду вони в очі не бачили.

В результаті у Луцькому міськвиконкомі відповіли, що попри усі ті документи дозвіл на влаштування торгового залу тодішньому власнику - ПМП «Октан» не надавався і відповідно не розроблялась проектна документація на будівництво цього приміщення. (див. додаток 1, який спростовує це твердження)

Більше того, міська рада у своїй заяві наголосила на тому, що «Дане приміщення самочинно добудоване між будинком на Словацького,3 де розміщений Волинський окружний адміністративний суд і житловим будинком на Словацького,5», назвавши це «нововиявленою обставиною». Однак це не відповідає дійсності, адже на проекті та актах є підписи.

Мовляв сторона, яка позивалась не могла знати про нові обставини (норми ДБН, по відношенню до приміщень судів). Тож Луцька міськрада почала доводити, що споруда є самовільно добудована, а суд там «мешкає» набагато довше - з червня 2007 року. Насправді ж Волинський окружний адмінсуд переїхав в це приміщення у 2007 році, а МАФ було зведено ще у 2004 році.

Як роз’яснюють юристи, існують спеціальні вимоги до проектування, будівництва нових і реконструкції існуючих будинків під суди загальної юрисдикції. Ці вимоги встановлені 17 травня 2010 року Мінрегіонбудом і введені в дію 1 жовтня 2010 року під нормами нормами ДБН В 2.2-26:2010. Відповідно до них будівля суду має бути розміщені з врахуванням необхідності забезпечення технічного обслуговування будинку по периметру, має бути забезпечена ізоляція та автономне функціонування суду, а службова зона території суду повинна бути огороджена по периметру парканом заввишки 2 метри та обладнана охоронними пристроями з освітленням. Також повинні бути протипожежні розриви між будинками. Тож міська рада почала в суді відстоювати інтереси Волинського окружного адмінсуду, про що так клопотала його голова Марина Александрова. Разом з тим, представники органу місцевого самоврядування не спішать брати до уваги те, що це приміщення було добудоване ще за довго до того, як переїхав суд, і тим паче ще до прийняття нових будівельних норм. І кому-кому, а вони повинні знати про зворотну дію закону в часі.

Мовляв, самочинна забудова протирічить державно-будівельним нормам і все. Тож Луцька міська рада просила суд скасувати рішення від 15. 11.2010 року за позовом Глови Олесі до Луцької міськради про визнаня права власності і попросила залучити до розгляду Волинський окружний адміністративний суд. Тож адмінсуд виступив, як третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача і вказав, що це є самочинна забудова і це заважає Волинському окружному адмінсуду…

Таким чином, Луцькому міськрайонному суду не лишалось нічого, як повернути справу на перегляд і вже за кілька днів виніс рішення, задовольнивши заяву міської ради.

Зрозумівши, що суд відбирає в неї право власності на придбане майно, Олеся Глова звернулась до Миколи Романюка з заявою, в якій намагалась роз’яснити міському голові те, що має не лише підстави, а й законні документи, які підтверджують легальність забудови. Зокрема:

1. Проект будівельних робіт 6.02.2002 (див. додаток 1)

2. Дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт виданий виконкомом 28.02.2002 року.

3. Рішення про надання дозволу на збір матеріалів на попереднє погодження місця розташування від 17.12.2002

4. Про погодження місця розташування 20.06.2003

5. Документація про будівництво та введення в експлуатацію спірного приміщення (Акт технічної комісії про прийняття в експлуатацію, затверджений нач. управління містобудування та архітектури Герасимюком Л.В т Матвіївим Я.В.)

6. рішення Луцької міськради про дозвіл на будівництво від 28.02.2002 р.,

7. Рішення Луцької міськради від 14.10.2003 р. №12/32.17 «Про продаж земельної ділянки у власність»

8. Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 3.11.2003 р.

9. Державний акт на право власності на земельну ділянку від 30.07.2007, завірений печаткою Луцької міської ради та підписом міського голови.

10. технічний паспорт на об’єкт нерухомості від 21.03.2008р

11. договори з комунальними підприємствами про надання послуг

Мовляв виготовлення та розгляд документів проводилось за безпосередньої участі посадових осіб органу місцевого самоврядування. Це дає підстави стверджувати, що зведення приміщення відбувалось відкрито, правомірно, з додержанням вимог чинного законодавства, оскільки усі документи приймались та видавались Луцькою міською радою. Тож для неї було незрозумілим, чому міськрада не зважила на це і ініціювала перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами – нормами ДБН, впровадженим у 2010 році, тоді як документи видавались у попередні роки, коли ці норми ще не діяли.

На думку Олесі Глови, позиція Луцької міської ради є незрозумілою оскільки відповідність будівлі нормативним актам та будівельним вимогам перевіряли посадові особи органу місцевого самоврядування, під час прийняття об’єкту в експлуатацію. Зокрема, актом технічної комісії 2004 року про прийняття об’єкта в експлуатацію встановлено, що будівельно-монтажні роботи виконані згідно будівельних норм та стандартів. Порушень Держархбудконтролю, Державного санепідеміологічного, пожежного нагляду та Держнаглядохоронпраці при будівництві не виявлено. Акти затверджено кваліфікованими спеціалістами в галузі архутектури та будівництва і порядок прийняття був дотриманий.

Більше того, об’єкт був прийнятий в експлуатацію без жодних застережень і дивним чином, нововиявлені обставини з’явились після… звернення голови Волинського окружного адмінсуду Марини Александрової. На думку власниці приміщення (а не ломбарду, як пишуть більшість ЗМІ) абсурдність сиутації полягає в тому, що як на момент здачі, так і на сьогодні міській раді було відомо про розташування об’єкту. Разом з тим, до прийняття в експлатацію міська рада надавала дозвіл на виконання монтажних робіт, що ще раз підтверджує встановлення МАФу за відома органу місцевого самоврядування. Цьому навіть передувало надання міськрадою земельної ділянки і призначення цієї ділянки саме для обслуговування торгового залу. Тож відслідковуючи хронологію подій можна встановити, що зведення торгового закладу відбувалось з дотриманням нормативних актів.

Таким чином, усе відбувалось за відома, участі та погодження посадових осіб Луцької міської ради і в повному об’ємі були відомі органам місцевого самоврядування, та суду, який розміщувався там.

Незважаючи на правомірність забудови та правонаступництво Олена Глова зі своєї сторони погодилась на прийняття компромісного рішення. Тож попросила не чинити тиск на суд і не позбавляти її права власності на це приміщення, оскільки вони витратила доволі багато грошей на його придбання. Тож спочатку вона запропонувала викупити приміщення за ринковою вартістю, або надати їй рівноцінне в іншому місці. Однак заступниця міського голови Луцька з комунальних питань Лариса Соколовська їй відмовила.

Вже у квітні 2012 року Прокуратура скерувала в.о. начальнику інспекції ДАБК у Волинській області Тарасу Шниту лист з проханням провести перевірку на додержання вимог законодавства при здійсненні будівництва об’єкта, який розташований впритул до приміщення адміністративного суду на вул..Словацького,5.

 

Тож на власників приміщення обрушилась низка позапланових перевірок, які здебільшого були ініційовані прокуратурою, на прохання Волинського окружного адмінсуду.

В управлінні держтехногенбезпеки повідомили, що при перевірці знайшли деякі порушення, однак вони несуть незначний ступінь ризику. А в інспекції ДАБК під час перевірки 31 травня повідомили, що споруда , розташована на Словацького 5в була встановлена як мала архітектурна форма – аптечний кіоск. І дозволів на будівництво згідно чинного законодавства на той час для встановлення МАФів – не вимагалось. Однак дивним чином, хтось ініціював ще одну перевірку інспекції Держархбудконтролю , яка відбулась 30.08.2012 року. Таким чином, за результатами позапланової перевірки інспекція зробила висновок, що споруда самочинно введена в експлуатацію і побудована самочинно. Окрім цього, інспектори ДАБК заявивли, що проектна документація на це приміщення відсутня і об’єкт не зданий в експлуатацію відповідно до чинного законодавства. Тож наразі в Держархбудконтролі це приміщення порахували… незавершенним самочинним капітальним будівництвом. Дивним чином, однак за два місяці рішення Держархбудконтролю попри незмінні обставини змінилось двічі (на місці приміщення не з’явився за 2 місяці 10-поверховий торговий центр).

Таким чином, «усунення даних порушень щодо самочинного будівництва торгового закладу у м.Луцьку вул.Словацького 5в може бути здійснене виключно шляхом знесення в добровільному чи примусовому порядку», - йдеться у висновку ДАБК.

На основі цього, прокуратура в інтересах держави в особі інспекції ДАБК подає в суд і без присутності власниці споруди – Олесі Глови Луцький міськрайонний суд виносить рішення знести дану споруду.

За рішенням суду Олеся Глова подала апеляцію з роз’ясненнями що на той час коли усе приймалось і будувалось все проходило в межах норм чинного законодавства про що свідчить перелік всіх документів які підтверджують легальність будівництва. Однак усюди вона отримує відмови.

Як наслідок, днями Олесі Глові прийшов лист з Державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження, яким постановлено:

Попри усе жінка далі намагається відстояти своє законне право на майно і каже, що якщо голова Волинського окружного адмінсуду Марина Александрова не піде на компроміс вона ляже під грейдери…