Ім’я інвестора, що вклав чималенькі кошти у розведення худоби на Ратнівщині, – не приховують. Не раз і не два у волинських ЗМІ зринала інформація: засновником «Ратнівського аграрія» є росіянин Андрій Панніков, який вирішив вкласти зароблені кошти у цей бізнес, - пише Волинська газета.

Представники влади, кажучи про інвестиції, люблять повторювати: коли приходить інвестор, слід зважати не на прізвище, а на те, скільки у нього грошей…    І, можливо, мешканцям Якушева чи Забродів все одно до прізвища Паннікова, та з’ясувалося: ратнівський інвестор – персона, яку часто згадують у контексті розмов про зовнішню розвідку КГБ, нафту та… Путіна. То хто ж віднедавна приєднався до когорти волинських хліборобів? 

Сільгосппідприємство «Ратнівський аграрій» працює на теренах Волині усього трохи більше року. За версію департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації, у 2012-му ця структура по праву може назватися головною інвестицією року в місцевий агробізнес. Про людину, котра вклала кошти у бізнес, який стрімко зайняв місце кращих агроструктур, майже нічого не відомо. Та й зрештою: чи не все одно, звідки гроші?.. Аби люди у поліських районах мали роботу та землі не обростали бур’янами. Та персона інвестора час від часу зринає на волинських теренах, чим привертає до себе увагу як мінімум журналістів.    

В інтерв’ю одному з обласних видань гендиректор «Ратнівського аграрія» Валентин Чернецький про засновника говорив ось що: «Наш інвестор – Панніков Андрій Ілліч – є одночасно й засновником «Ратнівського аграрія». Інвестиції, які надходять до нас, – це європейські вкладення. Свої статки Андрій Ілліч вирішив інвестувати у розвиток сільського господарства України. це головне джерело, яке ми використовуємо, щоб побудувати цей непростий бізнес на території нашої держави».

А голова облдержадміністрації Борис Клімчук під час торішньої наради-семінару на базі цього ж підприємства розповів: «Я, чесно кажучи, спочатку не повірив. Різні ж бувають інвестори. Приходять, а потім десь діваються… Або соняхи сіють. Тут, у Ратному, склалося все інакше: розвивається серйозне крупнотоварне аграрне виробництво. Головне, що є люди, є робота, є худоба. І земля, м’яко кажучи, не найліпші в Україні, запрацювали».

Торік росіянин Андрій Панніков відвідав урочистості в обласному драматичному театрі з нагоди Дня працівника сільського господарства. Борис Клімчук, вітаючи аграріїв зі святом, запросив Андрія Ілліча на сцену, щоб потиснути руку кращому інвесторові року й подякувати за те, що той дає можливість волинянам заробити копійку. Якось постать підприємця доводилося бачити серед учасників делегації області на одному економічних форумів у Білорусі… Нещодавно разом із гендиректором «Ратнівського аграрія» Валентина Чернецького (який свого часу працював керівником одного з відділів Ратнівської райдержадміністрації, опікувався певними економічними проектами) власник агропідприємства побував у робочому кабінеті голови облдержадміністрації. Про цю зустріч «Волинська газета» розповідала у номері від 30 травня в публікації під назвою «Хто не ризикує». Власне, підготовка цього матеріалу до друку й стала приводом укотре звернути увагу на ім’я російського інвестора. 

І хто б подумав?! Біографія Андрія Паннікова, принаймні ті її сторінки, які зафіксовані у всесвітній павутині, говорить сама за себе. То хто ж інвестує волинян? Цього серйозного бізнесмена без вагань вносять до списку «путінської олігархії». Видання «Forbes.ru», для прикладу, зазначає: Андрій Панніков відомий як крупний торгівець нафтою ще за часів СССР, а згодом – як президент промислово-фінансової групи компаній «ЮРАЛС», гендиректор СП «Юралс». У біографії Андрія Ілліча є факт, який не може не привернути уваги: у 70-80 роки, якщо вірити виданню «Forbes.ru», був співробітником зовнішньої розвідки КГБ СССР і займався промисловим шпигунством у Швеції, за що його вислали з країни:

«Панников — любопытная фигура в российской нефтянке, – пише «Forbes.ru». – Первый раз будущий бизнесмен попал на газетные полосы, когда в октябре 1988 года, будучи сотрудником советского торгпредства, он был выслан из Швеции за промышленный шпионаж. Этот эпизод Панников вспоминает с большой неохотой. «К бизнесу та история никакого отношения не имеет», — говорит он в интервью Forbes. На вопрос, чекист ли он, Панников отвечает шуткой: «Давно завязал».

У 1988-1989 рр. він – експертом «Союзнефтеэкспорт» міністерства зовнішньоекономічних зв’язків СССР, згодом – головний спеціаліст апарату управління радянської фінансово-торгівельної компанії «Совинтрейд», а з 1990-го – гендиректор радянсько-нідерландського СП «Юралс», співвласниками якого разом із донедавна офіцером резерву центрального апарату служби внутрішньої розвідки КГБ СССР і колишнім торговим представником Союзу в Швеції Панніковим були такі відомі на теренах РФ бізнесмени, як В’ячеслав Ровнейко (теж, за даними ЗМІ, офіцер розвідки, котрий трудився в Європі під прикриттям торгових представництво СССР), Дмитро Тарасов та Геннадій Тимченко (останній так само працював в органах КГБ і його називають особою, наближеною до нинішнього президента Російської Федерації Володимира Путіна). 

На початку 200-х Андрій Панніков став президентом промислово-фінансової групи «Юралс». Позаяк названа група іменем, за яким у всьому світі знають російську нафту (Urals – російська марка експортної нафтової суміші), не важко здогадатися, чим займалися структури, що входили до її складу. Зрештою, у «трудовій біографії» Андрія Паннікова було ще чимало посад, фірм. Але нам, волинянам, більшість із їхніх назв нічого не говорить.

Які дороги привели Андрія Паннікова на Волинь – невідомо. На Ратнівщині розповідають історію про те, як хтось із їхніх земляків познайомився з ним, коли був на заробітках, розказав про те, як бідують поліщуки та занепадають ферми, – і росіянин вирішив вкласти частину власних коштів у цей бідний край. Не знаю, наскільки цьому можна вірити. Але інвестиції – вже реалії, а не легенди. Принаймні сьогодні кажуть про 130 млн грн. За ці гроші вдалося зробити чимало: підприємство розвивається на теренах трьох районів, має 1050 голів ВРХ, із них 340 – молодняку, засіяло цього року майже 5 тис. га, вирощує корми для своєї ж худоби. спеціалізується на розведенні таких порід, як шароле і лімузин, поліська, волинська м’ясна, абердин-ангуська. І головне: 200 селян мають роботу. 

Ратнівська худоба – не «чорне золото», звичайно. Цікаво було б, коли випаде нагода, запитати в Андрія Паннікова, чим же ж так звабила нафтовика Волинь. Капіталу на «абердинках» не заробиш… То чому все ж російський бізнесмен круто «зав’язав» зі шпигунським минулим, і аж так, що взявся за плуга?..