Діти, які просять милостиню, вже давно стали невід’ємним атрибутом автовокзалу, Центрального ринку, вулиці Лесі Українки та ще деяких людних та «урожайних» місць. Але найплачевніше те, що ці діти таким способом заробляють не собі на хліб, а на життя-буття своїх горе-батьків, які відбирають в них все до останньої копійки. Мало того, вони ще й карають дітей, якщо раптом ніхто не згодився подати. Карають, до того ж, жорстоко. Мовляв, нехай знають, як матір з батьком не слухати.

Українське законодавство, до слова, лише частково взяло під свій контроль дитяче жебрацтво. Зокрема, стаття 304 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність особи за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом та азартними іграми. Такі дії карають позбавленням волі від 3 до 7 років, а вчинені батьками дитини ті ж самі дії щодо малолітньої особи, - ув'язненням від 4 до 10 років. Але біда в тому, що карають тих, хто втягує дітей у злочинність лише тоді, коли фіксують систематичність їхніх дій, тобто, коли їх хоча б тричі спіймали «на гарячому». Наявність цієї статті фактично нічого не змінює, бо навіть якщо правоохоронні органи періодично здійснюватимуть рейди для виявлення таких злочинів, знайти одних і тих же дитячих експлуататорів за «роботою» майже неможливо. Тим більше, що «працюють» вони щодня у різних точках.

Для того, аби переконатися, наскільки гострою є проблема залучення дітей до жебрацтва в Луцьку, відправляємося шукати маленьких прошаків просто на вулицях міста. Спочатку їдемо на автостанцію. Там відразу ж помічаємо двох горе-матусь, під контролем яких четверо малолітніх дітей просять милостиню. Отримавши від перехожих якусь копійчину вони відразу ж здають гроші в "касу" - жіночкам, які конролюють їхню роботу.

Жінки – переважно представниці ромської національності – дуже вільно і впевнено почувають себе на такому «робочому місці». Вони то спілкуються між собою, то сидять на лавках, то дітям настанови дають. Діти ж бігають від маршрутки до маршрутки з проханням дати їм «на хліб». Одна з маленьких жебрачок вирішує заробляти творчістю і співає в маршрутці пісеньку, прохально тягнучи руку. Інші ж вигадують історії про те, що в них нема батьків, або прохають грошей на лікування хворої сестрички...

Але людей така самодіяльність не завжди розчулює. Коли заробітку мало, дівчинка сідає на лавці біля платформи і плаче, бо ж мама сваритиме.

Час від часу, експлуататори відриваються від розмов і підходять до дітей, аби забрати зібрані гроші і трохи причепурити дітей перед черговим «виходом в люди».

Наступного дня знову здійснюємо пошуки малих жебраків на вулицях міста. Цього разу натрапляємо на них на вулиці Лесі Українки. Тут картина ще печальніша… Мало того, що зустрічаємо там вже знайомих нам дітей-жебраків з автостанції (от вам і наочна систематичність зміни їх дислокації), крім них шукає наживи на центральній вулиці ще й жінка з маленькою дитиною на руках.

Насторожило те, що наше спостереження за цією жінкою тривало майже годину, і весь цей час дитина нерухомо лежала на плечі жінки, жодного разу не піднявши голову. Хлопчик, до того ж, не спав. Ймовірно, дитину чимось напоїли. Здебільшого такі експлуататори підпоюють дітей алкоголем, маковими витяжками або ж іншими наркотичними речовинами, які роблять дітей апатичними. Але, очевидно, його горе-матусю це не надто хвилює - їй неактивна дитина на руку. Набагато важливіше те, де б роздобути вогню для сигаретки...

Переконавшись, що в місті справді процвітає жебрацтво, звертаємося до відповідних владних органів, які мали б контролювати цю ситуацію. Запитуємо у працівників служби в справах дітей Луцької міської ради, чи вони в курсі такої ситуації і що роблять, аби її виправити. На що начальник служби в справах дітей Луцької міської ради Федір Шульган, відповідає, що їхня служба спільно з міським відділом кримінальної міліції у справах дітей періодично організовує рейди з метою виявлення випадків дитячого жебрацтва та покарання тих, хто залучає до нього дітей. Зокрема, як повідомив Федір Шульган, у червні поточного року було організовано три рейди, в результаті яких троє дітей разом з родичами ромської національності з Ківецівського району затримано за жебрацтво. Але експлуататорам лише дали попередження, оскільки немає підтвердження періодичності їхніх дій.

Начальник служби в справах дітей додав, що часто при проведенні рейдів дорослі люди ромської національності перешкоджають роботі правоохоронців, вчиняючи лемент.

«Різні люди зі сторони по-різному реагують на нашу роботу, багато хто захищає ромів, критикуючи нас», - зауважив Федір Шульган.

Наступна світлина яскраво демонструє ставлення правоохроронців до дітей-жебраків та їхніх експлуатарорів. Міліціянти й уваги не звертають на їхню присутність на автостанції. Правоохоронці - в одній стороні, правопорушники - в іншій.

Таким чином, не тяжко зробити висновки, що дитяче жебрацтво у Луцьку й далі процвітатиме, поки місцеві правоохоронні органи не перестануть боятися ромів та не почнуть рішуче перешкоджати жебрацтву дітей за примусом.