Нововолинськ у ці дні гуде про спробу знесення плит у сквері біля кафе «Міраж» і про намір мерії «вгатити» в мощення костки та інший декор 570 тис. грн, - пише Проновік.

У публікації йдеться наступне:

«Жваво обговорюють демарш депутатів зі «Спільної думки» проти такої безгосподарності.

Городяни уважно читають інформаційні листки, що їх роздають у наметі біля ринку й у 15-му мікрорайоні. Дружно обурюються: «Невже більше нема куди гроші подіти?».

Роздивляються сквер. Таки нічогенький. Ну, підрихтувати й осучаснити бордюри біля квітників. Насадити барвистіших квітів. Підлатати асфальт на підступах до скверу. Трохи підрізати (не обскубати!) дерева, які стали заважати мешканцям сусідніх будинків. Мерщій укріпити – на прохання тих-таки мешканців – довжелезну бетонну загорожу позаду пам’ятника.

А ще – замінити нарешті пластмасові вінки біля Вічного вогню, який давно не палає, на живі квіти. Приміром, у вазонах. Синтетичний похоронний несмак уже дістав! Щирої шани до полеглих геть не видно за нагромадженням жалобних вінків, які невдовзі доводиться викидати на смітник.

Розумію, хтось уже звик на тому заробляти. Та біля пам’ятника дуже бракує ЖИВИХ квітів і декоративних насаджень.

Сьогодні вранці наші міські депутати з групи «Спільна думка» завершили поточний благоустрій меморіального скверу, розпочатий у вівторок. Підвезли ще піску, засипали ним щілини між плитами. Підрівняли ті плити, зменшили між ними зазори.

Городяни йшли повз своїх обранців до ринку – базарний же день. Багато хто впізнавав  депутатів, підходив вітатися. Уздріти поважного депутата не при краваті, а при лопаті, подивитись, як відомий бізнесмен і директор завзято орудують на толоці ломом чи щіткою, випадає не щодня. І це колоритне видовище!

Завітав сьогодні до депутатської меншості і представник більшості. Прізвище не назву, справа не у прізвищі. Замість долучитись до доброї справи депутат накинувся на колег зі сміховинними звинуваченнями. Покричав, та й забрався геть.

Ця людина щиро вважає, що 570 тис. народних гривень конче необхідно закопати отут біля «Міража». Хай почекає дірявий дах у дитсадку №9. Хай перетвориться на озеро страхітлива калабаня під парканом садка №7 – на стежині від технікуму до автостанції. Хай порозбивають собі лоби об аварійні сходи кінотеатру «Україна» усі діди і діти. Хай місять болото надалі, як місили, мешканці 15-го, 5-го, 6-го мікрорайонів і приватного сектору. Хай і надалі діти з цих густонаселених масивів ходять до лікаря в… бойлерну, де розмістили дитячу амбулаторію.

Одне слово, хай усе місто почекає зі своїми проблемами! Бо нам треба костку біля «Міража»! Піддашок супермодний за 150 тисяч гривень над мерією вже маємо, для повного щастя тільки костки біля чийогось кафе бракує!..

Не варто Віктору Борисовичу Сапожникову розводитись перед телекамерою про повагу до ветеранів і про те, як життєво необхідна їм реконструкція скверу за півмільйона гривень. Та їм ліки потрібні! Харчі їм потрібні! Святковим продуктовим наборам раз чи два на рік вони радіють, як діти.

На плитах ветерани ноги ламають? Ну, аж так дуже ніхто й не ламав. А от на костці, запевняю, ламатимуть часто. Восени чи взимку гарнюня-костка біля магазинів – це суцільна ковзанка. Там такі акробатичні трюки доводиться виробляти – Боже збав!

Давайте-но чесно. Марнотратне облаштування «площі» (насправді просто скверу) біля пам’ятника чиновники затіяли НЕ для ветеранів із палицями чи на візках. Учасники війни збираються там лише кілька разів на рік. Вони вже з дому й двору рідко виходять…

А от гульки у «Міражі» відбуваються регулярно. З дебільно-децибельною музичкою серед глупої ночі. З піротехнічною стріляниною, від якої здригаються шиби, трусяться малі діти й хапаються за валідол бабуні. Феєрверки опівночі або й о 3-й годині – крута забава!

9 червня о 22.58 прямісінько попід вінками будинку №38, що на бульварі Шевченка, почали розриватися піротехнічні засоби надзвичайної потужності. Шум від них явно перевищував усі допустимі норми, бо у сусідніх із «Міражем» будинках здригалися навіть ті вікна, що мають шумоізоляційні властивості.

Іскри від вибухів летіли на дахи. Основа і перекриття дахів – із дерева, тож за лічені хвилини могла статися пожежа з непередбачуваними наслідками. Усе довкола було задимлено настільки, що коли канонади нарешті вщухли, то навіть не можна було провітрити помешкання – знадвору дим валив. І це у спекотну задушливу пору, уявляєте?..

Оповіла вам лиш один епізод із нескінченного серіалу «Міраж». Під колективним зверненням до міського голови В.Сапожникова підписалися мешканці 5 будинків (два 8-квартирних на бульварі, 3 хати по вулиці Східній). Вийшло в них з-під пера не клопотання, а волання про допомогу!

Бо «усні звернення мешканців до власника кафе «Міраж» не дали позитивного результату».

А знаєте, що найпаскудніше у цій історії? Піротехнічні стрілялки ставлять за кільканадцять кроків від будинку №38 – у МЕМОРІАЛЬНОМУ СКВЕРІ! Так-так, на траві чи на плитах біля скульптури прикордонника. Ділки і підпила клієнтура у «войнушку» граються!

І так триває не рік, не два. І не кажіть мені, що цього не знали й ніколи не чули батьки міста.

Аж 20 червня цього року міськвиконком, розглянувши колективне звернення мешканців 5 будинків, вирішив заборонити застосування піротехнічних виробів із 22.00 до 8.00 та ближче 100  метрів від церков, дитсадків, шкіл, лікарень, інших громадських і житлових споруд.

Власникам ресторанів і кафе рекомендовано не допускати на території їхніх об’єктів використання піротехнічних засобів.

Ви зрозуміли, шановні? Власник кафе скаже наступного разу, коли шибки й люди знову здригнуться від бабахкання: а це не в мене, не на території закладу!..

Звісно, не там! У сквері меморіальному.

Стрілялки й гульки, поза сумнівом, зручніше влаштовувати не на бетонних плитах, а на гарнючій бруківці. Та й із балкону «Міража» мощений за півмільйона сквер виглядатиме привабливо. Вийде підпилий гість на балкон провітритись, скаже: «Краса!»

Із вікон чиновницької іномарки теж буде краса. Губернатор проїдуть, мера похвалять: гарно ти гроші закопав!

Тим часом тисячі простих людей: старі й малі, інваліди й мами з немовлятами у візках, звично міситимуть болото, поспішаючи з 5-го чи 6-го мікрорайону до центру. Навпростець, отією стратегічною для міста вуличкою Некрасова, яку влада за стільки літ і каденцій не спромоглася заасфальтувати.

Їде «швидка», здіймає куряву, як ото у глухому забитому селі… Здогадайтеся з одного разу: що каже водій? Що кажуть багатостраждальні пішоходи? І на чию вони це кажуть адресу?

Ви правильно здогадались.

Пройшовшись учора звивистою вулицею Некрасова, я сказала те ж саме, що й водій «швидкої».

І на ту саму адресу!..».