Ветерани УПА Петро та Ольга Мартинюки живуть разом майже 60 років. Обом уже виповнилося по 90. Попри те, що подружжя віддало молоді роки боротьбі з німецькими окупантами та 10 років поневірялося по радянських концтаборах, нині від держави не отримують жодної допомоги. Про це вони розповіли під час зустрічі зі старшокласниками під час прес-туру «Юні дослідники – стежками УПА» організованого МГО «Учнівське братство» у Володимирі-Волинському напередодні Покрови Пресвятої Богородиці – дня коли офіційно створено Українську Повстанську Армію - інформує інтернет-видання «Під прицілом».

Петро Мартинюк був офіцером УПА брав участь у бойових діях, під час яких його поранили. Ольга Мартинюк була зв’язковою повстанців, шила їм одежу, готувала їжу. Зустрілося перший раз майбутнє подружжя, коли Петро виконував завдання і біля «явочної» хати мимохіть побачив майбутню дружину, тоді їх зустріч була зовсім короткою. Наступного разу їх доля звела, уже після арешту, коли жіночий і чоловічий ешелони відправляли до Сибіру. Пан Петро, пригадує, що підійшов до колючого дроту, який розділяв жінок і чоловіків і запитав: «Чи є хтось з Волині?» Відгукнулося кілька волинянок, серед яких і була пані Ольга. Коли Петро Мартинюк побачив її, то впізнав і пообіцяв: «Олю, чекай мене – ми виживемо, повернемося з Сибіру і я тебе знайду!»

Після 10 років норильських концтаборів, коли вийшов на волю, пан Петро почав шукати свою суджену. Пані Ольга вийшла трішки пізніше, каже думала не виживе, бо її сильно били на допитах, але коли термін ув’язнення скінчився з подивом зустріла майбутнього чоловіка: «Я уже й про нього забула», - пригадує колишня зв’язкова УПА. Після 10 років очікувань – вони одружилися. Зараз подружжя мешкає у Володимрі-Волинському і це чи не єдина на Волині ще жива пара ветеранів УПА.

Ольга Мартинюк каже, що за Україну і тих, хто боровся за її волю переживала і переживає. Адже після повернення із заслання, разом з однодумцями ходили по лісах, місцях боїв, відшуковували тіла загиблих повстанців і хоронили. Зараз же їй залишається лише молитися. «Я лягаю спати і прокидаюся вранці з молитвою до Бога, щоб допоміг нашій Україні».

Петро Мартинюк   - станичний Володимир-Волинської міськрайонної організації Братства ветеранів ОУН-УПА Волинського краю імені полковника Клима Савура. Каже за попередньої влади уваги було значно більше з боку держави, а зараз лише грамотами і «допомагають» : «Наша держава поки що якась не українська – московська, чи хто її знає яка вона. Тому що тих борців, які віддали своє життя, пройшли муки, кров’ю поливав українську землю їх сьогодні не признають. Подяки? То фальшиві подяки! А що крім тих подяк? Папірець кинуть і все».

Офіцер УПА каже, що влада навіть на ліки не виділяє. А пенсія у Ольги Мартинюк - лише 1100 гривень, у її чоловіка трішки більша. Дітей своїх не мають, добре хоч двоюрідна онука допомагає.

«Оля лежала в лікарні, була присмерті. То я за той час 4,5 тисячі гривень віддав на ліки. Мав стару машину, то змушений був її продати, щоб купувати ліки, щоб врятувати дружину. Отак мені влада допомагала», - говорить Петро Мартинюк.

Не хоче місцева Володимр-Волинська влада допомагати ветеранам УПА і з приміщенням. Декілька років міськрайонна організація займала приміщення, яке їй винаймав спонсор, а коли в мецената «закінчилися» гроші, то й пан Петро не мав можливості орендувати кімнату, от і лишилася рік тому міськрайонна організація без кутка. «Пішов у міську раду, а там мені кажуть, що немає приміщення», - зауважив Петро Мартинюк.

Офіцер також переконаний, що ветерани УПА зараз майже нікому не потрібні. Мовляв, влада усе робить, аби про них забули. Адже раніше не раз виступав перед учнями у місцевих школах, однак зараз уже майже не запрошують, адже політика держави інша.

«До приходу Януковича викликали, а коли став Янукович при владі, то нас уже в ніяку школу не звали. Як прийшли до влади «регіонали» і компартія, то стараються потихеньку зам’яти».  

На думку ветерана, активніше пропагувати УПА повинні громадські організації та молодь. Він вважає, що треба зробити якісь гуртки, або академію де б хтось виступав з патріотичними темами, і обов’язково потрібно виступати перед старшокласниками. Так, як це Петро Мартинюк робив цього дня - у рамках прес-туру «Юні дослідники – стежками УПА», організованого МГО «Учнівське братство». Деякі з учнів цікавляться історією повстанської армії і навіть пишуть наукові роботи. Подружжя Мартинюків завжди раді прийняти у себе вдома таких представників молодого покоління, адже від них залежить, яку історію УПА знатимуть нащадки.