На Волині 33-річна вдома зі своїми синами живе у столітній хаті, що може розвалитися у будь-який момент, - повідомляє Волинь-нова.
     
Так, Марії Русінчук із села Щитинська Воля Ратнівського району живе в будь-який момент може опинитися під уламками своєї старої хати.
     
Жінка поховала свого чоловіка, після нього - 1,5-місячну донечку. Лишилося два сини: одному 12 років, іншому - 2. Живе сім'я в будинку, який перебуває у жахливому стані. Скоро зима, а будинок може обвалитися у будь–яку хвилину.

Від голови Залухівської сільської ради Віталія Трофимука, до якої належить і Щитинська Воля, стало відомо, що Марія Русінчук цього року пережила два великих нещастя. Спершу поховала чоловіка, який покінчив життя самогубством, а через кілька місяців — найменшу донечку. Дитинка захлинулася молоком серед білого дня, коли мати заснула біля немовляти. І це дало підстави говорити людям, що Марія була нетвереза.

У сільраді підтвердили, що хата жінки справді в жахливому стані. Торік з цього приводу сільський голова із секретарем та землевпорядником спеціально їздили у Щитинську Волю. Голова поставив вимогу перед чоловіком і дружиною перекрити дах якомога швидше. Радив використати для цього шифер, що лежав на подвір'ї. Але подружжя так і не відремонтувало даху. Сказали, що шифер не їхній, а старшого брата, з яким у сварці.

«Вони самі нічого не хотіли робити, — продовжив голова. — Все чекали, що хтось має допомогти. Але сільська рада грошей на такі потреби не має. Згідно з Бюджетним кодексом кошти виділяються залежно від кількості населення. А в нас на три села усього 950 мешканців. І немає підприємців, податки яких давали б надходження до бюджету. Тому з фінансами велика скрута. Наші працівники не одержали зарплати ще за вересень».

Натомість у Марії, за словами представників місцевої влади, гроші на хату мали би бути. У серпні їй виплатили 14 тисяч гривень за народження третьої дитини. Крім того, щомісяця вона отримує «дитячі» на другого хлопчика, а після смерті чоловіка — пенсію по втраті годувальника. А ще ж, кажуть, продала коня та віз, які разом коштують не менш як 8 тисяч гривень. 
     
При зустрічі з журналістом вдова сказала, що поклала гроші у банк під відсотки. Всі закиди про пиятику терпляче вислухала, не виправдовувалася, сказала лише раз, витираючи сльози: «Тож подивіться самі на мене. Як ви думаєте, п’ю я чи ні?».

Сама ж хата - у жахливому стані. Почорніла від часу дерев’яна халупа — перекошена, з дірявим, як решето, дахом, маленькими вікнами. Всередині — одна кімната, поділена шторами на три частини — кухню, спальню та «дитячу». Підлога в багатьох місцях прогнила або її прогризли миші. З трухлявих балок та низької стелі раз у раз сипиться порох, а коли падає дощ, сказала жінка, стеля розмокає, як аркуш картону. Найбільше капає у тому кутку, де стоїть так званий письмовий стіл Сергійка. У хаті є піч, але спати на ній не можна — розвалиться.

Ніяких ознак пияцького притону — пляшок, недопалків, характерного запаху не було. Швидше навіть навпаки — окремі деталі в помешканні свідчили про господиню зовсім протилежне. Добірка книжок, багато ікон на покутті, повна комора закруток на зиму наштовхували на думку, що люди все-таки наговорили зайвого. Слово за слово — виявилося, що Марія багато читає, дописує у районну газету, цікавиться політикою і навіть є членом партії «Батьківщина».

Жінка стверджує, що сама без чоловіка не може нічого зробити, а коли той був живий - багато пив.

Оцінку в односелян вона викликає різну. Одні казали: «Ганьба їй, не хоче працювати», другі співчували: «Що ж вона, бідна, без чоловіка зробить?». Треті нарікали, мовляв, скандальна особа, четверті захищали: «Та вона добра, тиха, покірна!». Але в одному люди все ж зійшлися: про своїх дітей Марія дбає.

«Син у неї завжди акуратний, доглянутий, добре вчиться, — вела далі директор школи. — Пенал, ручки, олівці — все в нього є. На перше вересня завжди має новий костюм. Марія піклується про своїх дітей, гарно іде на контакт зі школою. У нас цього року поганий урожай картоплі, затопило все. І коли я звернулася до батьків із проханням допомогти, Марійка, хоч і сама живе бідово, уже першою два рази привозила картоплю. Вона — наша учениця, ми її, сироту, з дитинства знаємо. Мабуть, у тому і закладена найбільша проблема, що ця дівчинка виховувалася, по суті, без батьків».