На Кіровоградщині 27 років тому сталася залізнична аварія, яку тоді старанно замовчували, адже й трапилася вона напередодні чергової революційної річниці - вночі 6 листопада 1986 року, - йдеться у сюжеті ТСН.19:30.

Схоже, що трагедія і досі під грифом "таємно". ТСН заборонили навіть відеознімання на місці, де сталася одна з найбільших катастроф України, в якій загинули 44 людини і ще понад півсотні зазнали поранень. Два пасажирські потяги "Кривий Ріг – Київ" та "Київ – Донецьк" лобом у лоб зіштовхнулися за кілька метрів од приміщення вокзалу Користівки, яка сьогодні є вузловою станцією Одеської залізниці. Свідки кажуть, що сила удару була такою, що 28-тонний електротяг донецького потяга став майже вертикально, а інший втиснуло в пасажирський вагон, де їхали 138 людей.

"Потужними тягачами почали розтягувати вагони. Вони не могли розірвати вагони. Настільки метал переплівся. Жах тут був, і плач, і люди позбиралися. І оточення було - нікуди не пропускали", - пригадав події 27-річної давності свідок Валерій Куроп'ятник. За тривогою підняли всіх залізничників. Лідія Назаренко тоді працювала в ремонтній бригаді. Жінка стверджує, що від побаченого непритомніли навіть досвідчені рятувальники: "Те кричить, те пищить. Там рука, там нога, там голова". На місці загинули переважно пасажири криворізького поїзда. Півсотні травмованих швидкими доправили в Олександрійську міську лікарню № 1. "Одразу організували виклик абсолютно всіх хірургів, всіх травматологів, всіх анестезіологів. Проводили сортування на санпропускнику", - розповіла завідувач відділення хірургії Світлана Письменна.

"Працювало два столи в травматологічному відділенні і три операційних столи в хірургічному відділенні. Шість-сім днів ми не виходили звідси, тому що треба було виходжувати післяопераційних хворих", - пригадав хірург Олександр Холодов. Слідство тривало півтора місяця. Усю провину поклали на машиніста та помічника криворізького потяга, які нібито обидва заснули. "Ніким не керований поїзд пройшов усі заборонні сигнали світлофорів. Судом вони визнані винними і засуджені відповідно до 15 і 12 років позбавлення волі", - повідомив тоді член Верховного суду УРСР Микола Селіванов. Однак на спеціалізованих форумах залізничників сьогодні версію слідства ставлять під сумнів: "38-й ішов із запізненням. Чергова вирішила, що встигне прийняти 635-й і зробила маршрут йому... Забувши про 635-й, чергова переробила маршрут, щоб приймати уже 38-й. Таким чином червоний загорівся вже перед самим носом у 635-го". "Сигнал ніхто не перекривав, він був червоним і помічник просто заснув, рефлекторно натискаючи на ручку пильності. Запитання відкрите: де був машиніст? Чому після зіткнення всі були подряпані, а в нього жодного сліду?"

Тодішня чергова станції Користівка, яка координувала рух обох поїздів, про ті події говорити не хоче, пояснюючи, що для неї це дуже важкі спогади. Керівництво Одеської залізниці спілкуватися з журналістами на цю тему також відмовилося: "На жаль, ваш сюжет дискредитуватиме залізничний транспорт як безпечного перевізника. Саме тому змушені вам відмовити у сприянні під час підготовки сюжету". Тож навіть через 27 років, що минули від часу Користівської катастрофи, запитань у цій справі набагато більше, ніж відповідей.