Відібрати право на опіку рідних онуків намагаються в лучанки Євгенії Вронської. Принаймні, у цьому переконана сама жінка. Нещодавно бабусі, яка опікується своїм онуком, повернули дитину, яку рік тому відібрала соціальна служба. Однак, з таким рішенням прокуратури не погоджується міська служба у справах дітей. Мовляв, жінка неправильно виховує онука. Сама ж бабуся має дещо інші припущення - хто та чому у неї намагається відібрати дитину. Повідомляє ТРК «Аверс».

Євгенія Вронська живе з обома своїми онуками, які не так давно стали сиротами. Мати трагічно загинула, батько перебуває у в’язниці. Жінка розповіла, що після таких подій і хвилини не роздумувала, чи забрати діток до себе. Мовляв, ті й так забагато пережили у свої юні роки. Натомість, усі інші родичі, таке милосердя жінки сприйняли зовсім інакше: «Сказали, що я з целью наживи узяла діток. Ні, я не з целью наживи. Мені дуже їх жалко. Це мої рідні внуки, моя рідна кров. І я їх повинна виглядіти, виучити», - зауважила бабуся Євгенія Вронська.

Сумніви щодо того, чи може бабуся бути опікуном двох дітей відразу ж з’явилися в міській службі у справах дітей — про це розповів начальник Федір Шульган: «Задавали бабусі питання, а де буде ваш внук спати? - Зі мною на ліжку. - В результаті троє: бабуся і двоє внуків на одному ліжку сплять. Розширити кімнату і зробити кращі умови — такі обов’язки бабуся взяла на себе, і через півроку зобов’язалася зробити. Нажаль після виконання цього терміну бабуся нічого з цього не виконала».

І це лише одна з причин, яку називає Федір Шульган. Каже, дитина й зараз росте надто агресивна, а тому потребує належного виховання та спілкування з психологами: «29-го дитина покусала іншу дитину, і коли було колективне звернення батьків до начальника управління освіти про те, що підопічна дитина дуже агресивна. Одного покусала, і заявила, що подобається вигляд крові… Ми не могли залишитися в стороні цього питання і не реагувати на ті проблеми, які були», - зазначив пан Шульган.
 
Вочевидь, не могли бути осторонь проблеми виховання дітей і у 2008-му році, коли схожа ситуація виникла із старшою онучкою Євгенії Вронської — Іринкою. Тоді, коли ще мама обох дітей була жива, її позбавили батьківських прав, мовляв, жінка вела розгульний спосіб життя. Дочку передали під опікунство бабусі. Однак, не на довго. На той момент Федір Шульган пояснював, що відповідно до закону дівчинка мусить жити в родині. А оскільки батьків Іринка має,  виховувати її повинні мама і тато. Тож, віддаючи дитину знову до мами, переконували й у тому, що остання одумалася та перестала пиячити. Однак, вже за 3 роки на очах меншого сина Любомира, якому тоді було лише 5 років, батько криваво вбив матір. Лише після того, вдруге постало питання опікунства над дітьми. Чи краще зробила служба, коли, бачачи життя батьків, все ж повернула їм дівчинку, питання риторичне. Адже і сама Іринка тоді розуміла, що життя із мамою, м’яко кажучи, було не найкраще.

Натомість, тепер про позбавлення бабусі опікунства над онукою й мови не йде. В службі у справах дітей розповідають: неналежним бачать лише виховання Любомира. А може причина зовсім інша?  Федір Шульган зазначив: «В 15 років знайти іншого опікуна дуже складно, а по-друге Ірина була категорично проти нього і в них більш-менш терпимі стосунки».

Натомість семирічного хлопчика  віддати у притулок вочевидь було просто. І це при живій та здоровій бабусі: «Якби це рішення залишилося чинним, то вже б дитина давним-давно була б в прийомній сім’ї. І була б влаштована, і забула б про ті проблеми, які були».

Пані Вронська  розповіла, що хлопчику під час таких подій: «Нам показали Любомира в дверях, як він бідний плакав, стояв і трусився. Просився: бабусю, заберіть мене. Мене з школи НРЦ вкрали, взяли за шкібари і повели в машину, сказали поїдеш покатаєшся».

Так пригадує слова онука в притулку Євгенія Вронська. І хоча Прокуратура міста визнала рішення міськвиконкому незаконним, і повернула Любомира бабусі, в службі у справах дітей із цим не погоджуються. А тому жінка й надалі живе в страху, бо ймовірних претендентів на опікунство добре знає, як і їхні наміри: «Була значить претендентом тьотка, щоб віддати в Бужини Любомира з целью наживи. А мене відправити в псіхушку… То квартиру заберуть. Тому що я одна, чоловік загинув і зі мною можна, що хоч зробити».
 
Тим часом Любомир, каже, що бабусю і сестричку любить, і нізащо не хоче розлучатися з ними.