Нещодавно Тернопільську область перевели з львівського консульського округу республіки Польща у луцький. Наші земляки тепер змушені добиратися на 50 кілометрів далі, щоби подати чи отримати документи на візу. Пропонуємо читачам ознайомитися з дослідженням роботи консульства в Луцьку від corruptua.org - пише інформаційний портал  «За Збручем».
«Польське питання» на Волині вже давно не зводиться виключно до історичних суперечок. Оскільки область межує та тісно співпрацює із західним сусідом, то виникає ще кілька різновидів «польських питань», які турбують пересічних волинян.

Зокрема, у Луцьку знаходиться Генеральне Консульство Республіки Польща, функціонує кілька товариств польської культури, багато дітей та молоді навчається, а дорослих – постійно чи перманентно працює у Польщі. Відтак, виникає постійна потреба у оформленні відповідних документів для перетину кордону.

Попит, як відомо, породжує пропозицію, а тому у місті міцно вкорінився прошарок громадян, який зайняв дуже вигідну фінансово бізнес-нішу. Мова йде про тих, хто вирішив заробити на бажанні наших співвітчизників у будь-який спосіб стати європейцями. Ці люди називають себе посередниками, консультантами, фірмами чи підприємцями, що надають різноманітні візові послуги.

CorruptUA вирішив дізнатися, якими саме послугами для перетину кордону можуть скористатися волиняни, а також скільки вони коштують.


Оформлення візи

Після візового скандалу у Луцькому консульстві, який набув широкого розголосу не лише в Україні, але й у Польщі (тоді ще звільнили майже усіх консулів, котрі були причетні до справи) обороти з надання сумнівних «послуг» дещо зменшилися. Але ненадовго. Волинські «бізнесмени» швидко зорієнтувалися в ситуації та знаходити собі альтернативні джерела доходу.

Наприклад тоді, коли у Луцьку ще не було візового центру та під стінами консульства ще звечора вишиковувалась черга із бажаючих подати документи на візу, спритники успішно продавали місця в черзі. Далі, коли ввели електронну реєстрацію, все ті ж «бізнесмени» продавали місця вже в електронній черзі. Таким чином, замість 5 людей, зареєстрованих на певну годину, у консульство заходило 10. Причому, доводилось платити чи хотів ти того, чи ні, адже місця на подачу документів були зарезервовані на кілька місяців вперед. Дилема – заплатити та поїхати, або не платити і чекати. Рішення – звісно платили.

Із відкриттям візового центру процес подачі документів значно спростився, зникли черги під консульством, втратили свою роботу перекупники місць, а уся «сфера послуг» з-під будівлі консульства перемістилась під стіни візового центру. Наприклад, тут так само підходять та пропонують оформити страховку чи за 20 гривень допомогти заповнити анкету. Сам же візовий центр пропонує зручну та швидку систему подачі документів із рядом додаткових послуг. От тільки викласти доведеться більше 200 гривень. Окрім того, обіцяні послуги луцький візовий центр надає не у повному обсязі. Так, журналістові Corruptua, якому теж довелося подавати документи на отримання візи вже двічі не надіслали жодного сповіщення про стан розгляду заяви (ні СМС-повідомленням, ні електронною поштою), хоча така послуга автоматично входить до ціни. На питання в чому проблема, працівники центру обидва рази послалися на збої в системі. До слова, у інших візових центрах (зокрема, у Києві) таких технічних проблем чомусь не виникає і відвідувачі абсолютно задоволені рівнем сервісу. В Луцьку ж, на жаль, не склалось.

Найцікавіше, що альтернативи немає, і навіть якщо не подобається рівень обслуговування чи ціна, звернутися до іншого візового центру (конкуренції просто немає), а тим більше – безпосередньо до консульства неможливо. Про останнє – детальніше.

До CorruptUA звернувся лучанин Олександр. Він приготував усі документи самостійно: заповнив бланк, взяв довідку з банку та роботи, купив страховку і головне – отримав офіційне запрошення від відомої польської організації, аби отримати візу на 4 (!) дні. Виявилось, що подати документи напряму до консульства – неможливо. Олександр вирішив зателефонувати туди та особисто дізнатися ситуацію, але працівниця консульства, дізнавшись, що Олександр не дипломат і не член польської діаспори (бо тільки ці категорії громадян можуть подавати документи до консульства), порадила звернутись до візового центру. На питання чому він має переплачувати більше 200 гривень з власної кишені, якщо їде на конференцію з офіційним запрошенням організації всього на кілька днів, лучанин отримав відповідь, що такі правила. На завершення розмови працівниця сказала, що якщо Олександрові щось не подобається – то хай телефонує до польського МЗС.
Оскільки Олександр робив візу кілька місяців тому, ми вирішили перевірити, як ситуація виглядає сьогодні. Журналіст зателефонував до консульства та запитав про можливість подати документи. Виявилось, що тепер це можливо за умови попередньої реєстрації в електронній системі. Тепер все чесно? А от і ні. Виявилось, що зареєструватися на подачу до консульства таки неможливо, бо в системі немає вільних місць. Ми цього й очікували. А тому виникло цілком логічне питання: а коли будуть? Ось тут починається найцікавіше. Ввівши в електрону форму свої дані та вибравши мету подорожі «культура», отримуємо ось таке: 

Як бачимо, зареєструватися неможна. А коли буде можна – невідомо. Система просто інформує про те, що вільних дат до 06.12.2013 немає (на момент написання матеріалу до 6 грудня – трохи більше двох тижнів).

Вирішуємо перевірити наявність місць за іншими параметрами, вводимо мету перебування «наука». Тут – ще цікавішеСкладається враження, що усі волинські науковці та культурні діячі масово кинулися до консульства виготовляти візи. Зате, коли ми спробували ввести мету поїздки «VIP» – місця з’явилися від цього ж дня.

Ось так і виходить, що де-юре ніхто прав лучан не порушує, бо реєструватись не забороняє, але де-факто:

1) зареєструватись ви просто не можете;
2) звернутись у консульський відділ не за місцем прописки – теж;
3) вказати іншу мету поїздки, аби хоч якось потрапити в консульство – тим більше, бо є ризик отримати відмову за брехню.

Відтак, створено усі умови для того, щоб громадяни зверталися за послугами до візового центру, у системі якого вільні дати є завжди. Хтось явно зацікавлений саме у такому розвиткові подій за стандартним сценарієм.


Візовий центр: хто й для чого?

Візовий центр у Луцьку було відкрито 20 квітня 2012 року. Тоді консул Республіки Польща Марек Мартіне дуже активно просував ідею відкриття центру, мотивуючи це тим, що таким чином спроститься доступ громадян до отримання віз та зменшиться об’єм роботи працівникам консульства.

Як зазначає місцеве видання Під Прицілом: «Це є комерційна структура. Свого часу Міністерство закордонних справ Польщі оголосило про проведення тендеру на обслуговування пунктів прийому візових анкет до Польщі з метою «провадження діяльності у візовій підтримці в Україні» офіційною мовою. В Україні їх планувалось аж 14. Проте, на превелике здивування, досі ніякої інформації про учасників, запит цінових пропозицій і результати торгів немає. Польське диппредставництво лиш повідомило: тендер виграла компанія «VFS Global» і саме вона займеться обслуговуванням так званих візових центрів. Тож Посол Польщі оперативно підписав від імені консульств в Україні договір з товариством VF Vord Vide Holding Ltd. c/o Kross Border Trust Service LTD з осідком у St. Louis Business Centre Cnr Desroches & Sant Louis Street Port Louis-Mauritius, яку представляв Срінараян С. Як партнера у співробітництві у них в договрі записано представництво VFS Global». (http://p-p.com.ua/articles/36511/).

Компанія VFS Global – індійська і обслуговує окрім польського ще цілий ряд консульств європейських країн. Така собі монополізація візової сфери. Головне те, що діяльність фірми – цілком легальна. От тільки виникає декілька питань: 1) чому дипломатичні представництва європейських країн співпрацюють саме з цією компанією? 2) де таки поділись інші учасники тендеру? 3) хто координує діяльність візового центру на місці і має з цього зиск?


Карта поляка

Є й інші бажані документи, за які українці готові платити. Один із них – карта поляка – документ, що засвідчує приналежність її власника до польського народу. Вона не дає виборчого права і не гарантує отримання громадянства, але надає багато привілеїв, серед яких: отримання безкоштовної довгострокової візи, безкоштовне навчання у вищих навчальних закладах, знижку на проїзд польським транспортом. Але найбільшої популярності карта поляка набула тоді, коли стало відомо, що її наявність вирішує багато проблем із покупкою та розмитненням європейських автомобілів.

Полегшила отримання карти, а водночас відкрила ще один шлях до незаконного збагачення умова, що карту може отримати також людина без польського коріння, якщо вона протягом трьох років і більше займається розвитком польської культури в Україні. Таким чином, питання вибору між мораллю та збагаченням тепер постало перед товариствами польської культури в Україні. Ціна питання варіюється від кількасот до кількох тисяч Євро.


«Не виходячи з дому»

Попередні варіанти – це випадки, коли бажаючим отримати послугу потрібно прикласти хоч якихось зусиль. Але, маючи зайві гроші, можна без проблем оформити собі польську візу, Карту поляка чи дозвіл на проживання навіть не з’являючись у консульстві чи візовому центрі.

Такі послуги пропонують на кожному кроці:

,

Журналіст CorruptUA написав на кілька адрес, аби дізнатись розцінки та умови легкого отримання документів. Галина, яка спеціалізується на запрошеннях на роботу написала, що: «Запрошення справжнє , як поміч домова від воєводи. Можу зробити за 4-5 тижнів, від подачі документів. Ціна 1100 злотих». Процедура проста: пересилаєте Галині документи, платите частину суми, отримуєте запрошення, розраховуєтесь, робите візу, їдете до Польщі. Ось тут і почнеться найцікавіше, бо зовсім не факт, що пропустять на кордоні. Живий приклад – на власні очі побачена історія з заробітчанином, що їхав на роботу із Луцька до Вроцлава по купленому запрошенню. Документ викликав підозру у польського митника, який тут же зателефонував на підприємство, чиї реквізити там були зазначені та поцікавився чи насправді вони видавали це запрошення. На другому кінці дроту відповіли: «На даний час працівників не потребуємо». Заробітчанина зняли з автобуса та відправили додому.

Про карту поляка CorruptUA поцікавився у Олександра, який написав, що лише за 3-6 місяців можна отримати документ на руки. Від нього ж ми дізналися, що все можна зробити дистанційно, навіть не з’являючись у консульстві: «без присутності – 2000 євро, потрібно копії паспортів, свідоцтво про народження, одруження, копії свідоцтв одруження батьків, діда, баби». Дивно, адже для чого Олександрові усі ці документи, якщо там немає ніяких зачіпок, які б давали право на Карту поляка (про польське коріння він не питав)? Якщо б такі документи були, то для чого платити 2000 євро, якщо можна отримати Карту безкоштовно, звернувшись у консульство? Якщо ж Карта буде видана за заслуги у популяризації польської культури за кордоном, то до чого тут дід та баба?

CorruptUA вирішив дізнатися про офіційну ситуацію із візовим питанням та діяльність державних органів з метою викорінення незаконного надання відповідних послуг. Найбільша проблема у тому, що практично неможливо дізнатися потрібну інформацію, адже питання – міжнародне і його можна дослідити тільки до того моменту, де закінчуються повноваження української сторони. На інформаційні запити, розіслані до МЗС, Адміністрації Державної прикордонної служби, Державної міграційної служби та Міністерства внутрішніх справ України, ми отримали відповіді, які не надто прояснили ситуацію.

Так, з МЗС та Державної міграційної служби надійшли практично однакові відповіді, де роз’яснювались правила отримання громадянами проїзних документів для перетину кордону (закордонних паспортів). У Адміністрації Державної прикордонної служби повідомили, що за 2013 рік (з січня по жовтень) зафіксовано 18,05 мільйонів перетинань громадянами України державного кордону, з них – 5,07 до Республіки Польща. Жодної іншої інформації, щодо правомірності та правильності оформлення проїзних документів при перетині кордону надано не було. Міністерство Внутрішніх справ взагалі пішло шляхом найменшого опору, перекваліфікувавши інформаційний запит у звернення. Відтак, інформації ми не отримали.

На питання про моніторинг та зафіксовані випадки незаконного надання відповідних послуг сторонніми особами, а також притягнення їх до кримінальної відповідальності відповіді надано не було, точніше питання просто проігноровано.


Постскриптум

Системність видурювання грошей із громадян дивує, адже питання стосується не лише внутрішньо-українського стану речей, а винесене на міжнародний загал. І сьогодні, коли питання підписання (чи то непідписання) Угоди про асоціацію звучить особливо гостро, хочеться особливо наголосити на візовому питанні, яке вже стало «притчею во язицех».