Ганна Хімчик із Каменя-Каширського у 81 рік водить «Жигулі» й готує унікальні ліки проти гаймориту - пише Волинь-Нова.
       У цієї жінки два захоплення: вона шоферує та доглядає пасіку. Водночас скромно зауважує, що пасіка нині у неї зовсім невеличка, а за кермо сідає дедалі рідше, бо роки беруть своє. Проте Ганна Федорівна й досі є найстаршою жінкою–водієм та пасічницею Волині!
     …Бджолярством цікавилася з дитинства, бо ще її батько мав на обійсті вулики. А якось у профільному журналі знайшла рецепт ліків проти гаймориту, від якого потерпала, на основі продуктів бджільництва.
     — Коли вичитала про ту мазь, то зробила для проби. Вилікувала себе і сусідку. А тоді пішло-поїхало… Близько сорока років тим займаюся. Багато людей приїжджає по ліки. І, певне, немає такого дня, щоб люди не брали мазі. Готувати її тяжко, — зізнається Ганна Федорівна.
     Основа ліків — прополіс, який вельми твердий. А його доводиться розтирати з іншими складниками зо три години на однорідну масу! Тільки тоді виходить цілюща мазь. Нею намащують ватні тампони і запихають їх якомога далі в ніс на дві–три години. Це дуже допомагає, коли хвора носоглотка.
     А далі допитуємося в Ганни Федорівни, коли ж то їй забаглося ще й за кермо сісти.
     — Вчитися на водія почала у 1988 році. Я мало їздила, чоловік мене шкодував і не давав керма. Хіба іноді, коли їхала в село Олексіївку, звідки родом, або в ліс по гриби. Всі дивувалися, що можу вести машину. Коли чоловік помер, то вже довелося самій їздити, — зітхає наша співрозмовниця.
     Жінка добре освоїла водійський фах. Але каже, що ніколи не ганяла на швидкості. Навіть четверту не вмикала. А нині, коли за кермом, то найбільше боїться, що у неї хтось вріжеться, бо теперішні водії таки полюбляють гасати. Зізнається, що найважче виїжджати з гаража заднім ходом.
     До речі, за весь її водійський вік Ганну Федорівну лише раз зупинив даішник. Вона з несподіванки навіть не одразу загальмувала. Довелося здавати назад.
     — Даішник запитує мене: «Права є, жінко?» А я відповідаю, що якісь там є. Він каже, що запитує всерйоз. Я теж відповідаю всерйоз і подаю документи. Подивився, а рік народження ого–го який! «Не подумав би, що ви з правами», — тільки й сказав. А тоді ми поїхали, бо порушення жодного не було, — згадує Ганна Федорівна про свої стосунки з правоохоронцями.
     Нині її у Камені–Каширському знає всякий, тож ніхто й не зупиняє. Тим більше що правил водійка ніколи не порушує.