Кампанія економічного бойкоту бізнесу членів провладної партії, ініційована на Львівщині, не принесла очікуваного ефекту. Про це йдеться пише ZIK на матеріалі «Німецької хвилі».

Майже місяць тому ідейні натхненники львівського Євромайдану закликали бізнесменів, які є членами Партії регіонів, добровільно скласти партійні квитки. Тим, хто не дослухається до цього заклику, активісти пригрозили бойкотом товарів і послуг підприємств, що є у власності депутатів-регіоналів.

Втім, жоден з бізнесменів-регіоналів так і не вийшов з лав Партії регіонів. А сама кампанія здебільшого обмежилася хаотичними пікетами підприємств, які пов’язують з провладними бізнесменами. У самому Львові у великих торгових мережах, продуктових магазинах та на заправках, де власниками є представники Партії регіонів, покупців не поменшало. Львів’яни нібито й підтримують саму кампанію, але на ділі відмовитися від товарів та послуг поки що не готові.

Громадська ініціатива з приводу економічного бойкоту може бути ефективною лише за умови, коли споживач має альтернативу певним товарам чи послугам, зауважив у коментарі DW голова Комітету економістів України Андрій Новак. «Або коли це не битиме по власній кишені. Скажімо, забрати гроші з банку власника-регіонала, перевести до іншого банку і втратити при цьому відсотки», – пояснює Новак. Він переконаний, що за нелегких економічних умов українці не готові на такий крок.

Така кампанія може мати певний вплив хіба що на бізнес у сфері продуктів харчування. Бо конкуренція тут чимала і, відмовившись від продуктів однієї марки, покупець без проблем може придбати аналогічний товар від іншого виробника, пояснює експерт.

Однак на ринку нафтопродуктів чи мобільного зв’язку такої альтернативи немає. Провідні мобільні оператори здебільшого у власності росіян та бізнесменів з провладної партії, додає економіст. Схожа ситуація і з ринком роздрібного продажу нафтопродуктів. Гравців на цьому ринку обмаль, конкуренції серед них немає, є радше факти монопольних змов, каже Новак.

На думку експерта, кампанії «економічного бойкоту» бракує широкого розголосу: списки торгових марок і прізвища їхніх власників невідомі для більшості громадян України. Ефект кампанії великою мірою залежить від поінформованості. «Масового заклику не було, це громадська ініціатива, яка здебільшого поширюється соцмережами. Задля більшого ефекту до бойкоту товарів варто було б закликати зі сцени Майдану в Києві, а цього не було», – зазначає Андрій Новак.

Вплинути на ініціаторів «економічного спротиву» в юридичній площині бізнесмени не мають жодних шансів, каже адвокат Дмитро Гудима. Підстав для кримінально-правової відповідальності немає, бо заклики до бойкоту певних товарів – це оцінка, особиста позиція активіста, пояснює правник.

«Вони ж бо не закликають до страйку підприємств, які забезпечують захист населення», – додав Гудима. Проте власники можуть подати цивільні позови за шкоду іміджу чи економічні втрати, каже адвокат. Але доцільність такого кроку є дуже сумнівною, бо довести в суді, що збитки заподіяні саме внаслідок закликів та розповсюдження листівок – нереально, переконаний юрист.

За приблизними підрахунками ініціаторів «економічного спротиву», у власності бізнесменів-регіоналів є понад півтора десятка банків, два десятки ЗМІ, три мережі нафтопродуктів, понад десяток різних торгових марок і продуктових мереж.