Жителі вулиці Молодіжної, що в селі Хряськ Цмінівської сільської ради Маневицького району, звикли готуватися до Свят-вечора, їсти кутю та інші страви, колядувати при свічках або гасовій лампі. Бо електрика для них — недоступна розкіш, дарма що живуть усього за три кілометри від Рівненської АЕС, вогні якої бачать зі своїх обійсть - пише Волинь-нова.

  Більш як десять років тому Іван Іванович Талах із дружиною Жанною Юхимівною збудували тут дім на вулиці, де ділянки під забудову одержали ще десять родин. Неподалік пролягає високовольтна лінія електропередач, по дротах якої струм, що виробляють на атомній, потрапляє в Європу. Однак упродовж кількох років Талахи та їхні сусіди освітлювали свої оселі свічками чи гасовими лампами.
     — Ми з дружиною хотіли отримати місце для будівництва ближче до Цмін, — розповідає Іван Іванович. — Але нам відмовили. Мовляв, немає вільних ділянок. Зараз, коли просимо допомогти провести світло, твердять, що тут, у Хряську, давали не ділянку під забудову, а площу для обробітку землі. Виходить, якщо хочеш освітлення, перенось усі будівлі в село?
     У Талахів троє дітей. Василь — інвалід з дитинства. Михайлик і Галинка — школярі. Готувати домашні завдання вони звикли при гасовій лампі, яка упродовж кількох років була єдиним джерелом світла у кімнатах. Її заправляли соляркою. Тому, яка каже дівчинка, дуже коптіла.
     — Тюлі на вікнах швидко ставали брудними, — продовжує п’ятикласниця.
     — Мультики дивилися по маленькому телевізору, що працював на акумуляторі, — додає шістнадцятирічний Михайло.
     Родина назбирала справжню колекцію гасових ламп. Часто господарям доводилося шукати до них скло. Бо воно тріскало або його розбивали через необережність.
     — Купити нове могли тільки в одного ковельського підприємця, — додає батько. — Він дивувався: навіщо в час мобільного зв’язку й нових технологій потрібне скло до лампи, якою користувалися ще наші предки?
     Іван Талах працює слюсарем-ремонтником на Рівненській АЕС, вогні якої видно з його обійстя. Він узявся шукати способи, як самотужки освітити свою оселю, і придумав спосіб, щоб агрегати, без яких не обійтися в домашній господарці, — січкарня, електрична пилка — живилися струмом, що виробляє дизель трактора. В будинок електрика надходить від генератора, але його потужність невелика, тому побутові прилади повноцінно працювати не можуть.
     Тимчасове освітлення і в будинку Лук’яновичів–Дудників — сусідів Талахів. Їм довелося продати власне авто і за ці кошти від Цмін через болото протягнули кабель. Але напруги теж не вистачає: якщо господиня вмикає електроплиту, холодильник працювати не може.
     — Троє наших дітей вчили уроки при свічках і гасовій лампі, — пригадує Віра Борисівна. — Я працювала вчителькою у цмінівській школі. Повірте, навіть додому не хотілося повертатися, коли згадувала, що довгими вечорами, особливо взимку, доведеться сидіти в пітьмі. Навіть у найбільші свята, особливо на Свят-вечір, оселю освітлювали свічками.
     Жінка переконана: нові будинки на цій вулиці вже давно б заселили, але людей стримує якраз те, що освітлення потрібно облаштовувати власним коштом. З 2003 року вони надіслали десятки листів до керівників місцевої влади Маневицького району, обласної ради й облдержадміністрації, «Волиньобленерго», Міністерства палива та енергетики і навіть у Секретаріат Президента України.
     «Що ж нам робити, коли таких грошей у нас немає? — риторично запитували люди в одному з таких послань до чиновників. — Ми живемо у зоні радіаційного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Допоможіть, будь ласка, нам відчути себе нормальними людьми. Дивимося на сяючі вогні Рівненської АЕС, а серця стискаються від болю, бо залишаємося за бортом цивілізованого життя».
     Завідувач фельдшерсько-акушерського пункту села Мала Яблунька Василь Деркач звів будинок у Великій Яблуньці ще десять років тому. Однак відсвяткувати тут новосілля вже навіть і не сподівається.
     — Щоб протягнути 200 метрів електролінії, треба заплатити 40 тисяч гривень, — розповідає він. — Зі своєї зарплати навряд чи зможу назбирати таку суму. Зрештою, якщо людина купує автомобіль, то хіба їй треба за свої гроші ще й дорогу прокладати? За моїм обійстям чималий масив для новобудов. Але жителі Великої Яблуньки, які там узяли ділянки, не поспішають зводити оселі саме через проблему з підключенням до електромережі.
     Василь Деркач оббивав пороги багатьох державних установ, але допомоги так і не дочекався. Дивується, як може так бути: гроші на освітлення вулиць знаходять, а щоб провести електрику в будинок — їх нема?
     — У нас тут дві зони: чорнобильська і 30-кілометрова від РАЕС, — каже він. — Невже влада не може потурбуватися про нас, щоб мали найнеобхідніше — електричний струм?
     — Аби в Хряську прокласти повітряну лінію 10 кВ, збудувати трансформаторний пункт і протягнути вуличну електромережу, в 2003 році потрібно було 70 тисяч гривень, 2008-му — 150, а зараз уже йдеться про вдвічі більшу суму, — повідомила свою точку зору депутат обласної ради Людмила Кирда. — Щороку наш район отримує чималі кошти як компенсацію за сусідство з атомною. У 2012 році їх надійшло 6 мільйонів, торік — 8 мільйонів гривень. Було б цілком справедливо, якби частку цих грошей районна влада спрямувала на вирішення проблеми електропостачання Хряська та вулиць інших сіл, де молоді сім’ї роками не можуть відсвяткувати новосілля, бо не мають коштів, щоб підключити світло.
     Однак голова Маневицької районної ради Петро Зінчук іншої думки про цю проблему.
     — Перспективи електрифікації вулиці у Хряську — кепські, — так невтішно прокоментував він ситуацію, що склалася. — Бо перш ніж виділяти місце для забудови, треба було подумати про комунікації. Зрештою, у селах чимало старих будинків, на місці яких можна зводити нові. Таким чином вигляд населених пунктів поліпшувався б, а забудовники не мали б клопоту з підключенням світла чи води.
     Відповіді, справжній архів яких зібрала Жанна Юхимівна Талах із Хряська, зводяться лише до одного: обладнати електролінію можна лише за гроші самих жителів або за умови співфінансування місцевої ради. Енергетики аргументують це чинними нормативними документами: Законом України про електроенергетику, Правилами користування електричною енергією, Правилами приєднання електроустановок до електричних мереж. Але ж можна внести зміни до цих документів, щоб енергетики, які наразі не є бідною структурою, взяли на себе хоча б частину витрат. Тоді кількість споживачів струму значно зросла б, якщо врахувати, що потреби в новому житлі, зокрема й у сільській місцевості, чималі. Інакше втрачають сенс програма підтримки житлового будівництва «Власний дім», що здійснюється за кошти обласного бюджету, державні програми сприяння молодіжному будівництву. Хіба це не та проблема, про вирішення законодавчим шляхом якої мали б подбати народні депутати-мажоритарники?