Співробітники Луцького МВ УМВС України в області вже можуть з гордістю звітувати про успішне розкриття перших злочинів, скоєних у 2014 році. І чимала заслуга в цьому 16-річного юнака, учня Луцької загальноосвітньої школи № 19 Володимира Грачова — ані хвилі не вагаючись, він кинувся за зловмисником, що протягом години пограбував двох жінок, затримав його і передав у руки працівників міліції - пише газета Волинь-Нова.
  
   «НЕ МАВ ЧАСУ ДУМАТИ, ЧИ Є В РУКАХ ЗЛОЧИНЦЯ ЗБРОЯ»
     — Вранці я повертався додому від друзів, з якими зустрічав Новий рік, —згадує Володя. — На проспекті Відродження почув голос жінки, що кликала на допомогу. У сутінках побачив два силуети. Було це біля плоту, яким обгороджено Парк культури і відпочинку імені 900-річчя Луцька. Ще за мить помітив, як чоловік збив з ніг жінку, вдаривши її кілька разів по голові, а сам почав тікати.
     — Ти зрозумів, що коїться щось недобре?
     — Так, я був упевнений, що людину побили і пограбували, адже бачив, як невідомий вирвав із рук сумку і дременув углиб парку. Відразу збагнув, що потрібно наздоганяти його.
     — А не подумав, що у злочинця в руках може бути ніж чи вогнепальна зброя?
     — Тієї миті ні про що не роздумував. Знав, що чоловіка треба затримати. А коли вже наблизився до нього, то був упевнений: з ним я справлюся.
     — Той зупинився, погрожував тобі?
     — Ні, очевидно, він сподівався, що йому вдасться втекти. Коли ж утікач був на відстані витягнутої руки, я підставив ногу і він упав. Відтак кинувся на нього, заламав ліву руку за спину, щоб уже не міг чинити опору. Саме у цей час на допомогу підоспів чоловік, як пізніше стало відомо, охоронець однієї фірми. Ось із ним ми і повели затриманого до проспекту Відродження, де по мобільному викликали працівників міліції.
     — У ці хвилини підозрюваний поводився спокійно, не просив відпустити?
     — На алеї він спробував знову втекти — вирвався і кинувся у парк. Але ми його вдруге наздогнали. І вже до прибуття працівників патрульно-постової служби зловмисник не робив спроб викрутитися.
     — А що було з потерпілою?
     — Медики «швидкої» надали першу допомогу, бо обличчя в жінки було закривавлене. Правоохоронці занотували свідчення й відправили до Луцької міської клінічної лікарні, неподалік якої усе й трапилося. До речі, вона там працює і вранці поспішала на роботу.
     — Ти не знаєш, грабіжник щось відібрав у потерпілої?
     — Працівникам міліції вона сказала, що у неї пропала мобілка і 100 гривень. Після затримання ні телефона, ні грошей не виявили. Але на місці злочину у траві правоохоронці знайшли золотий ланцюжок і перстень, які належали комусь іншому.
     — Цікаво, чиї це могли бути цінності?
     Уже після того, коли нас як свідків доставили міліцейською машиною у міськвідділ внутрішніх справ, дізналися, що 30-річний затриманий, якого вже притягали до кримінальної відповідальності, годину перед цим на тому ж місці пограбував ще одну жінку. Потерпіла, що писала заяву про напад, впізнала і грабіжника, і свої прикраси.
     
     «ЧЕСНОСТІ І СМІЛИВОСТІ НАВЧИВ ДІДУСЬ»
     — Володю, про твій мужній вчинок два тижні ніхто не знав і не чув. Крім, звичайно, правоохоронців.
     — А я нікому не розповідав. Що тут такого незвичайного? Впевнений, у нашому 10–Б класі кожен хлопець вчинив би саме так. Сьогодні, вже коли місцеве телебачення розповіло про цей випадок, до мене у школі почали підходити і розпитувати учні, вчителі, у дворі — сусіди, у ДЮСШ — партнери по команді.
     — А в спортшколі ти яким видом спорту займаєшся?
     — Гандболом, у тренера Ростислава Анатолійовича Лоневича. Про своє захоплення можу вам більше розповісти, ніж про випадок, після якого мене жартома називають «Герой нашого часу». До речі, наша гандбольна команда — чемпіон України серед юнаків. Ми успішно виступали на багатьох не лише всеукраїнських змаганнях, а й за кордоном, зокрема у Польщі, Чехії, Білорусі, Литві, Швеції.
     — Скільки голів у ворота суперника закидаєш за гру?
     — Жодного. Таке вже маю амплуа — я голкіпер, намагаюся якомога частіше відстояти свої ворота, чому сприяє хороша реакція і зріст 190 сантиметрів.
     — Володю, можливо, саме у цьому виді спорту, на цій позиції й гартувався твій характер — сміливість, безстрашність, мужність, фізична досконалість, які дозволили рішуче діяти в екстремальній ситуації?
     — Безумовно, спритність багато у чому допомогла. А ще далося взнаки, що дідусь Володимир, на честь якого мене назвали, колишній військовий, тож завжди вчив дисципліни, порядку, чесності й сміливості.
     — Цікаво, а чи маєш кумира у спорті?
     — Подобаються брати Віталій і Володимир Клички. А якщо вже говорити про воротарів, то прикладом є голкіпер київської футбольної команди «Динамо» Олександр Шовковський. Він — взірець надійності та спортивного довголіття. Я поки що лише кандидат у майстри спорту, але мрію досягти таких спортивних успіхів, як і мій кумир.
     — Володимире, твій маленький подвиг, знаю, не залишився непоміченим. Начальник УМВС України в області Олександр Терещук нагородив тебе…
     — Не тільки мене, а й чоловіка, з яким затримали злочинця. Приємно було чути, що генерал високо оцінює наш вчинок, отримати подяку і премію. А ще він пообіцяв посприяти вступу до одного із закладів системи органів внутрішніх справ.
     — Підеш у міліцейську академію?
     — Поки не визначився. До цього часу планував продовжити навчання в Інституті фізичної культури і здоров’я Східноєвропейського національного університету, бо мрію стати тренером. А як далі складеться життя — побачимо…