Розповідь колишнього водія ФК «Торпедо» (команди-попередника нинішньої «Волині») опублікувала газета «Сім’я і дім».

Футболісти штовхали автобус на перевалах

Анатолій, або просто Тюля, працював водієм ФК «Торпедо» у 60-х роках. Доти працював на автомобільному заводі, який був шефом команди, у транспортному цеху. А ще допомагав другові зі звуком на радіовузлі стадіону, прилеглому літньому танцмайданчику і зимовому катку.

Коли попередній водій звільнився, Анатолія призначили на його місце. Якраз ще й новий автобус придбали. Але той транспорт виявився лахміттям у гарній обгортці, каже чоловік.

«Відразу в пам’яті постає випадок, як ми їхали на збори в Закарпаття. На перевалах мотор не витягував, і зірковим футболістам доводилося виходити з салону та пхати транспортний засіб», - розповідає Анатолій.

Унікальна тактика гри

Команду тоді сформували з колишніх військових, з молодих дебелів. Це була така собі збірна Будинків офіцерів Луцька та Володимира-Волинського. Кожен отримував по 120 карбованців. Штрафів тоді не було, одноразове стягнення становило 10 карбованців за куриво, прогули тренувань, загули чи погану гру.

Були в штаті такі гравці, які в день зарплати, з вирахуванням штрафів, мали не по 120, а 55 карбованців.

Команда грала у надзвичайно атакувальний футбол, бо діяла за тактичною схемою 3+2+5. Зараз Моуріньо (португальський футбольний тренер, єдиний, хто виграв Суперкубок у чотирьох новинах) розписав би як авторську – з двома центрфорвардами, двома вінгерами та одним напівхавом. А її, виявляється, використовували у Луцьку ще з 1964 року.

У ті часи, зі слів Анатолія, улюбленцями публіки були Кузьмін, Азаренко, Мікоян, П’ясецький, Галіч, Дмитренко, Ступар, Опельбаум. Тренували їх Єремеєв та Булкін, а резерви поповнювали гравцями ківерцівського «Колоса», нововолинського «Шахтаря» та ковельського «Локомотива».

До слова, воротар Мирослав Ступар, який відіграв за Луцьк один-два сезони, згодом став арбітром ФІФА.

Забобони і «ліваки»

У команді було 5 Анатоліїв. Один з них – воротар Анатолій Галіч (Лом) був дуже забобонним та справжнім провидцем. Не раз бувало так, що вийде на передматчеву розминку, а у воротарському майданчику голуби. Він порахує й видасть: «Та-а-а-а-кс. Три голуби – значить, три пропущу. Хлопці, треба забивати п’ять. Або: «О, браття, у воротарському немає жодної птиці. Запхайте хоч один щоб виграти». У 90% випадків він був правим. А якщо голуби сиділи у штрафному, а не у воротарському, то кількість пташок майже завжди дорівнювала кількості штанг під час матчу.

Ще один Анатолій – Опельбаум (Опель) – був євреєм. Він завжди домовлявся про «ліваки». Тренери про це знали, бо отримували з цього частку, і демонстративно їхали нібито у справах.

А Опельбаум домовлявся з районними командами за певну суму грати «товарняки». Однак, фокус був у тому, що футболістів знали лише за прізвищами, але аж ніяк не в лице, тому на поле виходили масажисти, водій та молодь. А гравці основи виходили максимум на 30 хвилин, щоб не витрачати сили. І всі лише за одну гру мали по 25 карбованців.

Згодом Опельбаум став успішним адміністратором, який умів домовлятися із суддями.

Любовний трикутник

«У мене був сусід, який виходив із кімнати при одному тільки звучанні прізвища Кварцяний. Довго не міг зрозуміти, звідки така ненависть до гравця, потім уже тренера. Згодом сусід розколовся, що дуже кохав дівчину Тамару, а Віталій її відбив. Здавалося б, звичайнісінький любовний трикутник, проте, сусід так і не одружився після того нещасливого кохання», - розповідає Анатолій.

Нині колишній водій ФК «Торпедо» пильно стежить за нашими клубами. Зізнається, що на стадіон не ходить, бо боляче переживає ностальгічні спогади. А ще вболіває за нашу збірну, особливо за Коноплянку, Девіча та Безуса.