Журналісти «Волині-нової» зводили барикади на вулиці Грушевського і чергували у таборі протестувальників на Євромайдані - пише газета Волинь-Нова.
    ТЕПЕР НЕ «КРОЛИК», А «КУЛЯВЛОБ»
     Вартовий на останній майданівській барикаді з боку вулиці Грушевського попереджає нас, що ходити туди — небезпечно для життя і радить повернутися на Майдан. Але на його слова ніхто не звертає уваги. Адже сьогодні тебе, м’яко кажучи, не зрозуміють, якщо ти був у Києві і не відвідав вулиці Грушевського, де триває найгарячіше протистояння між протестувальниками та «Беркутом». Тисячі людей, не зважаючи на те, що можна отримати кулю від спецназівців чи снайпера, прямують туди. Он перед нами у бік димової завіси йдуть дві красиві панянки у світлих шубках і взутті на височенних підборах. Дивуємось, які ж ці шуби стануть після відвідин барикад…
     Через кілька хвилин розуміємо: щоб оцінити всю фантасмагорію дійства, телевізійної картинки мало. Треба бачити на власні очі протестувальників, що розмахують прапорами на спалених автобусах, міліцейські прожектори, що розсікають чорні клуби диму від автошин, чути постійний гуркіт порожніх бочок, по яких хлопці луплять з усієї сили. І поміж цим снують юрби людей. Жінки розносять бутерброди. Чоловіки волочать шини чи мішки зі снігом.
     — Хлопці, допоможіть сніг насипати! — звертаються до нас кілька людей.
     Серед них дівчата, які тримають мішки, поки хлопці набирають сніг. Беремо лопати, льодоруби і стаємо до роботи. Між тим запитуємо, чому вони тут, а не йдуть додому.
     — Ми не за опозицію, ми стоїмо за гідне життя для всіх людей! Як у цей час можна бути вдома! — каже одна з дівчат років вісімнадцяти.
     …Невдовзі бачимо велику юрбу, що суне з Грушевського до Майдану. Це протестувальники оточили Віталія Кличка. Миттєво поширюється новина, що влада і опозиція досягли домовленості звільнити близько ста заарештованих активістів. Йдемо з ними на Майдан. Починають виступати лідери опозиції. Кличко розповідає плутано і незрозуміло. Люди кричать йому: «Ганьба!». За ним до мікрофона підходить Тягнибок. Основна теза домовленостей — зробити буфер на Грушевського, а взамін влада звільнить заарештованих побратимів. Проте лідера «Свободи» освистують. Тягнибок пропонує голосувати: виконувати домовленості і звільнити побратимів чи боротися далі. Несподівано більшість підтримує друге. Ніхто не хоче домовлятися з владою, яка будь-якої миті може обманути. Коли починає говорити Арсеній Яценюк, протестувальники кричать: «Куля в лоб!», натякаючи на запевнення одного з лідерів опозиції, що він готовий в разі необхідності йти на штурм у перших рядах. Хлопці поруч кажуть, що приготували візок для «КуліВЛоб». Мовляв, готові зв’язати лідера, якщо він злякається і піде на поступки владі, й перти його тим візком на лінію «Беркута». Проте до цього не дійшло. Бачачи, що натовп налаштований радикально, Яценюк спрямував енергію протестувальників на будівництво нової барикади на Інститутській. Барикаду висотою у два людські рости спорудили лише за дві години!
     
     «ПРИВЕЗУ МАМІ ВІЛЬНУ УКРАЇНУ»
     Врешті підходить час заступати на пост у волинському таборі. Підходимо за півгодини, щоб отримати інструктаж. Охоронці та ще секретар Ковельської міської ради Михайло Гетьман, який координує роботу волинських протестувальників, пояснюють наші обов’язки. Робота нескладна: перевіряти перепустки у відвідувачів та стежити за порядком. Перші півгодини чергуємо разом із попередньою зміною. Затим залишаємося самі.
     Попри ніч, час від часу в наш табір хтось заходить. На прохання показати перепустку реагують по–різному. Хтось сам показує документ, інший сердиться, що він на Майдані чи не з першого дня і його вже мали б знати. Декого проводимо до конкретної людини. Один із відвідувачів посміхається і каже: «Ви чергуєте до третьої години, а замінять вас Діма і Саша». Бачимо, що свій, і пропускаємо, а хлопець зауважує, що саме він складає графіки чергування. Тобто ми перевірили одного з керівників табору. Що ж, на посту як на посту.
     Через якийсь час починає дошкуляти мороз. На Будинку профспілок спостерігаємо за градусником: температура щоразу нижча, а до кінця зміни ще далеко. Вже — 18оС. Зігріваємося чаєм та свіжозвареними макаронами — кухня працює навіть уночі. Проте найбільше сил додає картина, коли біля нічних вогнищ уперто сидять нескорені люди. Цілу ніч. Цілі ночі протягом двох місяців. Ніби справжні козаки, що їх машиною часу перенесли в сьогодення.
     Укотре йду по чай і нараз чую розмову біля поста. Це один із колег спробував перевірити перепустку… у Віталія Кличка. А що той її не мав, то постовий зауважив, що може він просто схожий на одного з лідерів опозиції. Кличко не розгубився, потис руку нашому головному редактору і відповів: «Я його брат!». Чоловік поруч підколює: «Тепер редактор може не мити руки». Кличко тим часом заходить до намету афганців.
     А ще відігріватися від морозу ми по черзі заходили в сторожку два на два метри. Дошки, обтягнуті плівкою, захищали від вітру, але не від низької температури. Тепло всередині було доти, доки горіла буржуйка. На двоповерхових нарах спали двоє чоловіків. Крісло та місце біля буржуйки постійно зайняті: охочих погрітися було чимало, адже Київська міська держадміністрація може прихистити не всіх. Під час такого короткотривалого обігрівання ближче познайомилися з кількома нашими земляками. Розмови не залишають сумніву: люди стоятимуть за свої права до останнього. Віталик із Нововолинська на Майдані з 3 грудня. Він так і каже: «Піду звідси тільки після перемоги». Богдан розповів, що коли збирався на Майдан, то мати сховала наплічник з речами і довелося їхати без нього. Проте вже наступного дня мама передала Богданові наплічник у Київ. Інший юнак, Дмитро, йде і волочить ногу. Пояснює, що поранений осколками гранати. Але повертатися на Волинь не поспішає, і не через те, що вдома лікарі можуть здати його міліції, а тому, що обіцяв мамі привезти справді вільну демократичну Україну. І тоді розповісти газеті «Волинь-нова» про ці буремні дні.
     А поки що він у лавах борців української революції.