Цей сюжет мені підказала дещо незвична історія, яку розповіла читачам одна з популярних українських газет. Неординарність події в тому, що не водій дав гроші співробітникові державтоінспекції, який зупинив автомобіль через порушення водієм правил дорожнього руху, а навпаки. Власник машини, котрому інспектор зробив зауваження за управління транспортним засобом за межами міста із вимкненими фарами, подякував за пораду і несподівано попросив у міліціонера… 100 гривень. Мовляв, їду голодним — на зворотному шляху поверну. Страж дорожнього руху на мить замислився, потім відійшов на хвилинку до свого колеги, а коли повернувся, то простягнув водієві дві купюри по 50 гривень і побажав смачного - пише редактор відділу спорту газети «Волинь-нова» Роман Флішаровський.
     Правда ж, дещо фантастична історія, як на наш час, коли довіра до працівників міліції (особливо після відомих подій у селищі Врадіївка Миколаївської області, жорстокої розправи бійців «Беркута» над учасниками Євромайдану у ніч проти 30 листопада) впала до нуля? Однак це не вигадка — сталася вона на стаціонарному посту ДАІ на околиці Мелітополя, а прізвище капітана міліції, який дав гроші водієві, Володимир Горбачов, що ось уже 20 років служить у формі правоохоронця.
     А чи є такі благородні стражі порядку в нас на Волині, зокрема у Луцьку, поцікавився? Я вирішив підійти до працівників патрульно–постової служби і попросити позичити 50 гривень. Прапорщику і рядовому міліції, які несли службу на Театральному майдані міста, пояснив, що у центральному універмазі замовив подарунок, і щоб розрахуватись із продавцем, не вистачає 50 гривень. Запитав, чи не позичили б мені на дві години таку суму. А щоб не сумнівалися, що поверну гроші, під заставу поривався віддати свій мобільний телефон, паспорт або золотий перстень. Здивовані правоохоронці оніміли й дивилися на мене, як на дивака. Коли переконались, що я цілком серйозно звертаюся до них, порадили йти геть, бо… доправлять до міськвідділу міліції. І тільки коли показав і запропонував в обмін на гривні редакційне посвідчення, міліціонери дещо змінили тон розмови. Один сказав, що не має грошей, а другий чемно попросив не заважати їм охороняти громадський порядок.
     Дещо підняв настрій інший рядовий патрульно–постової служби Луцького міськвідділу внутрішніх справ, який назвався Русланом. На моє запитання, чи позичив би мені півсотні гривень, правоохоронець відповів не відразу. За якусь мить пояснив, що головне для нього у такій ситуації були б не мобілка, яка може бути і крадена, не паспорт, який теж міг би бути чужим чи з якимись дефектами. Головне, на його думку, роздивитися людину, чи не розводить вона, чи не шахрайство це. А потім Руслан поцікавився, чи дійсно мені потрібні гроші, і додав: «Якщо дуже потрібно, то позичу, тільки через три години в мене закінчується служба».
     Подякувавши за довіру і пояснивши, що шукаю факти для газетного матеріалу, подумав, що не всі українські міліціонери — беркутівці. Є й такі, які у спеціалізованих навчальних закладах глибоко засвоюють знання не лише про права та обов'язки, а й про співчуття та благородство.