Школа в Оленине. Кожен день за учнівськими партами – як точка неповернення.

Відрядження до Олениного, що на Камінь-Каширщині, припало на ду-у-уже засніжений день. Дорогу до поліської глибинки у буквальному сенсі редакційному автомобілеві прокладав грейдер. За вікном промиготів один напівзруйнований корпус сільської школи… На другому – понад акуратно затуленими плівкою вікнами тріпотів на морозі жовто-синій стяг. Із дерев’яної хатини, мов із рукавички, викотилася дітлашня. Ра-а-з! І полетіла сніжка… «Ти диви, які енергійні», – подумала, доки спостерігала за школярами. «…І терплячі», – коли глянула на «архаїчні стіни» сільської альма-матер, - пише «Волинська газета»

Усе менше на Волині таких шкіл. І слава Богові. Фотографувала печальний шкільний інтер’єр із думкою про те, що ці світлини – вже радше для історії (новий навчальний заклад  почав свій відлік торік, на Покрову: з державної казни виділено перші сотні тисяч гривень і розпочато будівництво).  Однак їх все-таки треба бачити. Хоча б тим, кого доїдає думка: для чого на школу в якомусь далекому селі на краю світа виділяти мільйони державних коштів? Собі та всім іншим я спробувала відповісти на це запитання, переступивши поріг Оленинської ЗОШ І-ІІ ст.

Першими мене зустріли, звичайно, діти. Обступили, мов горобці. Побачивши, що я звернула увагу на 40-літрову каструлю з краном і тазиком у коридорі, пояснюють не без усмішки:  «З цього можна воду пити…». Свої будні ці школярі сприймають із гумором. А як інакше? Щоб я не блукала подвір’ям, школярі одразу пропонують піти до директора – Валентини Михайлівни. «Її кабінет он там! – показують. «Де-де?..» – нізащо не повірила б у будь-якому іншому випадку, що ОТАМ може бути кабінет директора. І учительська. І цілий клас… У глибині двору – звичайна сільська хата зі зрубу, що вже, видно, не один рік пусткою стояла. Старі двері з клямкою. Сіни. Віник під порогом. Обтрушую сніг із чобіт, пригинаюся – і заходжу на кухню. Ой, вибачте, в учительську…

«Нашим вчителям треба пам’ятник ставити, – каже Валентина Носовська. – Самі бачите, в яких умовах працюємо».

Нині у Оленинській школі 145 учнів і понад десяток педагогів. Навчаються у дві зміни, старшокласники їздять у Боровне. Тут давно мріють про новий заклад. Але… «Скільки я в цій школі, стільки її і будують», – розповідає Валентина Михайлівна. І проекти вже готували. І земельні ділянки вже відводили, тільки до роботи ніхто не приступав. Зрештою, торік один із корпусів «наказав довго жити». Рухнула стіна. Добре, що не на людські голови. Громадою розібрали купу цегли і стали ламати голови: де вчитися дітям. Отак і мусили тимчасово зайняти хату, що поруч пусткою стояла. Власники будівлі, до честі, дозволили нею покористуватися безкоштовно.

Тож тепер школа розташована у кількох корпусах, хатах – точніше кажучи. В центральному, тому, що з прапором, – чотири класні кімнати і бібліотека (дещицю коридору відгородили під книгозбірню).  У майстерні, оперезаній тріщинами, вчиться 7-й клас. Чому 7-й? Бо там 12 учнів, а більше у приміщення, що слугує класом, не вмістити. У одній із кімнат колишньої пустки навчаються другокласники. Щоб до них потрапити, треба пройти через учительську, яка колись була звичайною …кухнею. Піч учителі затулили шторами. На стареньких вікнах – тюлеві фіранки. Посередині – стіл із книгами, зошитами, журналами. Попід стінами – книжкові шафи. Ікони – на покуті. Одна з двох кімнат – «кабінет» директора. Навіть уявити, як через таку «учительську» на перерву вибігає весь другий клас, – нереально. Бо навряд чи можна пробігти (та що там – пройти!), щоб не зачепитися за якусь учительку, котра присіла над зошитами. Окрему будівлю в цій школі займає їдальня. А спортзал… Тут уже пробачте. Невеличкий стадіон, та й на тому все.  

Попри це, у навчанні школярі задніх не пасуть. Тут «поблажок» ніхто не дає. Дев’ятикласниця Світлана Сидорук, скажімо, перемогла в районній олімпіаді з російської мови і стала учасницею обласної. Традиційно перші місця серед неповних шкіл  займають юні оленинські спортсмени. Лідери вони й у туризмі…

Мужньо і терпляче всі гуртом у оленинській школі чекають новосілля. Будівництво стартувало восени. Школу заплановано на 220 учнів (лелека ж навідується в село все частіше й частіше), 2013-го держава вклала в оленинську мрію 700 тис. грн. То – початок. Загалом же проект вартує 18 млн. За словами голови облдержадміністрації Бориса Клімчука (а його словам у Олениному довіряють), серед восьми навчальних закладів, які будуватимуться коштом Державного бюджету в 2014-му, є і довгождана оленинська. А 2015-го (за доброї погоди) хата-учительська спорожніє..

«А якщо ні, то… Тут не знаю, що далі», – замислюється Валентина Михайлівна. Коли цього навчального року в селі – 16 діток-першокласників, то наступного (2015-2016-го) до школи рихтується 26. А там нема жодного (!) класу, де можна вмістити стільки учнів.

{{photo-9}}