Численні дослідження підтверджують, що проблема торгівлі людьми є тотальною для всього світу. Особливо гостра вона для українців. Заманливі заробітки за кордоном (а дедалі частіше і в самій Україні) для багатьох наших співвітчизників нерідко обертаються трагедією, коли не те що грошей, а самим заледве вдається повернутися додому. Українці стають живим товаром, чи то з примусу, чи то через нерозсудливість. Їх вивозять, продають, експлуатують. Чому вони мовчать і хто здатен їм допомогти? Про це повідомляє «Сімʼя і Дім».

УКРАЇНЦІ – 0,5 МЛН ЖІНОК = ? 
За оцінками окремих експертів, починаючи з 1991 року за кордон продано до 0,5 млн українок, а це кожна 42 жінка, яка живе в сучасній Україні. Водночас якщо й вважати такі дані завищеними, для нашої країни актуальність питання торгівлі людьми є дуже великою. 
Торгівля людьми в Україні вважається особливо тяжким злочином, за скоєння якого передбачено максимальний термін позбавлення волі до 15 років. Загалом із березня 1998 року, після введення кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, правоохоронці виявили майже 3,5 тис. таких злочинів. Розвитку цього явища сприяє власне соціально-економічна ситуація, яка є у нашій державі, переконаний начальник відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, УМВС України у Волинській області Петро Шпига. Зокрема на Волині важливу роль відіграє і той фактор, що наша область є прикордонною, тож вербувати та вивозити людей для експлуатації за кордон простіше, ніж деінде. 
– Деякі ЗМІ писали, що Волинь уражена торгівлею людьми. Це насамперед свідчить про роботу нашого відділу і про те, що тут виявляються злочини, – відказує Петро Петрович. – Якщо для порівняння взяти Східну Україну, то вона уражена торгівлею людьми, мабуть, у десять разів більше, бо там у людей взагалі роботи немає. Коли правоохоронці не куплені, то будуть і злочини виявлятися, і злочинців притягуватимуть до відповідальності. Якщо буде «кришування», то й злочинів ніхто не показуватиме. Ми на Волині працюємо прозоро і чітко: надходить інформація, опрацьовуємо її та доводимо справу до логічного завершення – до вироку та покарання винних, реального позбавлення волі. 

Загалом за вісім років на Волині до відповідальності було притягнуто 14 організованих груп, які торгували людьми. У результаті засуджено та позбавлено волі близько 70 злочинців, визволено з рабства близько 200 потерпілих. Торік в області було відкрито 35 кримінальних проваджень, пов’язаними зі суспільною мораллю і торгівлею людьми. Особливого резонансу набула справа щодо торгівлі малолітньою дитиною, коли жінка продала дев’ятимісячного сина за 20 тис. дол. Наприкінці року ця особа була засуджена до п’яти років позбавлення волі. 
Петро Шпига запевняє, що притягнути до відповідальності іноземця, який є організатором чи причетний до торгівлі людьми, так само реально, як і українця. Якщо його затримують на території України, він несе таку ж відповідальність за свій злочин, як і будь-який громадянин України. Було багато випадків, коли притягували до відповідальності поляків. Із Польщею у цьому плані працювати доволі просто, каже міліціонер, натомість Росія неохоче йде назустріч Україні, а затримати і притягнути до відповідальності за торгівлю людьми громадянина Росії практично годі. Саме тому у цій країні таким масовим стало явище трудової експлуатації. Зрештою, довести трудову експлуатацію набагато складніше, ніж сексуальну. При цьому міліціонер констатує, що потерпілі зазвичай не звертаються у правоохоронні органи, навіть якщо вони стали жертвами сексуальної експлуатації, бояться розголосу. 

– Скажімо, якщо жінка потрапила у бордель і працює повією, вона, звісно, не хоче, щоб про це довідалися, – пояснює міліціонер. – З другого боку, розгляд судової справи може розтягнутися і на три-чотири роки, тому є проблема виклику потерпілих на засідання. Деякі з них за цей час одружуються, народжують дітей і хочуть, щоб їхнє минуле залишилося таємницею. Інколи чоловіки можуть навіть не здогадуватися, що колись їхні дружини працювали у борделях. Проте непоодинокі факти, коли секс-рабині, повернувшись в Україну, і далі заробляють на життя, торгуючи тілом. Деякі з них працюють самі на себе, стають доволі дорогими повіями, надають ескорти. Звідки іще у 25-річної дівчини, яка ще два роки тому не могла собі купити найпотрібнішого, може взятися «Ленд Крузер» або «Мерседес-купе»? 


ЗАКОН ЗАХИЩАЄ. АЛЕ КОГО? 
Ще 2011 року в Україні було ухвалено Закон «Про протидію торгівлі людьми», а наступного року вийшла Постанова Кабміну «Про затвердження порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми». Відтоді держава гарантує соціальний захист постраждалим, яким встановлено такий статус, та виплату їм одноразової матеріальної допомоги. 
Як розповіла головний спеціаліст сектору сім’ї та гендерної політики Департаменту соціального захисту населення Волинської ОДА Яна Мишковець, особа вважається постраждалою, якщо вона стала об’єктом торгівлі людьми й визнана такою. Відповідно до закону, основними формами торгівлі людьми вважають примусову працю, сексуальну експлуатацію, працю за борги, підневільне домашнє служіння, примусову дитячу працю та сексуальну експлуатацію. 
Щоб отримати цей статус офіційно, слід звернутися за місцем проживання до місцевої адміністрації, написати заяву і подати пакет документів (копію паспорта, ідентифікаційного коду тощо). Відтак працівники відповідального структурного підрозділу проводять опитування цієї особи, потім перевіряють дані і збирають матеріали, які далі надсилають у Мінсоцполітики. Загалом уся процедура від дати звернення до встановлення статусу або відмови не може тривати довше як один місяць. Якщо людині надано статус потерпілого внаслідок торгівлі людьми, їй виплачують одноразову матеріальну допомогу у розмірі прожиткового мінімуму (нині це 1 147 грн). За потреби адміністрація має надати їй тимчасове житло терміном не довше ніж на три місяці. На Волині, приміром, таку людину можуть оселити у Центрі соціально-психологічної допомоги. Окрім того, потерпілий має право на безплатну психологічну допомогу та допомогу в пошуку роботи. При цьому людина не зобов’язується співпрацювати з органами внутрішніх справ. 
Цікаво, що відтоді як законодавство, спрямоване на захист постраждалих внаслідок торгівлі людьми, набуло чинності, жоден волинянин так не звернувся до держадміністрацій з офіційною заявою щодо надання йому статусу постраждалого. 

– Люди потерпають від трудової експлуатації, це знають усі. Є відповідна законодавча база, яка гарантує їм захист. Однак потерпілі неохоче звертаються по допомогу. Чи то через необізнаність, чи то через сором, чи то через страху розголосу, – каже Яна Юріївна. – Люди часто не усвідомлюють, що невиплата заробітної плати – це також один із видів експлуатації – трудової. Вона також є злочином, як і сексуальна експлуатація. На жаль, на неї найменше звертають увагу українці, адже звикли до того, що їх обманюють роботодавці. Якби люди, які постраждали навіть від трудової експлуатації, таки зверталися до відповідних органів та установ по допомогу, очевидно, ця проблема набула б більшого резонансу і, можливо, були знайдені механізми її розв’язання. 
Наразі відповідні структурні підрозділи спільно з громадськими організаціями проводять просвітницьку роботу, присвячену торгівлі людьми і спрямовану переважно на молодь, яка є найбільш уразливою категорією. 

P.S. РАБСТВО FOREVER 
Усього в сучасному рабстві у світі перебуває 29,8 млн осіб. Такі дані торік у жовтні оприлюднила австралійська правозахисна організація «Walk Free Foundation», яка провела глобальне дослідження рівня рабства в різних країнах світу. За його результатами було складено рейтинг, до якого увійшли 162 країни, які розташовані в порядку зменшення рівня рабства. Перші ганебні 10 місць рейтингу посідають такі країни, як Мавританія, Гаїті, Пакистан, Індія, Непал, Молдова, Бенін, Берег Слонової Кістки, Гамбія, Габон. Найкраща ситуація спостерігається в Ісландії, Ірландії та Великій Британії, що посіли останнє місце рейтингу. Майже такий високий результат характерний для Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Фінляндії, Люксембургу, Норвегії, Швеції, Швейцарії та Новій Зеландії. Україна в цьому рейтингу посіла середнє 86 місце. Для порівняння: Молдова – 6, РФ – 49, Болгарія – 56, Польща, Хорватія та Словаччина – 61, Туреччина – 90, Білорусь – 117, США – 134. 
Громадяни України стають жертвами торгівлі людьми як у самій країні, так і в РФ, Польщі, Іраку, Іспанії, Туреччині та інших державах. Найбільш уразливими, запевняють фахівці, залишаються люди, які проживають у сільській місцевості, які мають обмежений доступ до працевлаштування. Потенційна жертва работорговців – самотня жінка від 20 до 35 років, яка виховує дітей, має хворих батьків, перебуває у важкому матеріальному становищі, має кредити. Зазвичай саме таким людям обіцяють золоті гори і вони вірять, що можна в один момент розв’язати усі проблеми. 
Тож чи можливо викоренити работоргівлю як явище, залишається питанням риторичним. 

– Люди живуть на межі бідності, це спонукає як торговців, так і вербувальників їхати в Україну та шукати тут потенційних жертв, – каже полковник міліції. – З другого боку, українці, які побували за кордоном, побачили, що можна заробляти чималі гроші: за кожну дівчину, привезену у секс-рабство, дають від 300 до 1 000 доларів залежно від кондиції «товару». Зрештою, торгівлю людьми досі не викоренила ні одна країна світу, навіть найбільш розвинена. Якщо є попит, буде і пропозиція. Якщо Україна не буде постачальницею живого товару, будуть інші. І завжди будуть країни-замовниці, які використовуватимуть цю рабську працю. Торгівлю людьми можна порівняти із проституцією. Її вважають найдавнішою професією і досі не змогли викоренити. Ми регулярно проводимо рейди, затримуємо повій. Серед них навіть є чоловіки-проститутки, і працюють вони на непоганих посадах у державних установах. Ми й таких затримували. Але викоренити проституцію все одно годі. 

УКРАЇНА ЯК ГОНДУРАС, А РОСІЯ ЯК ЗІМБАБВЕ 
У доповіді Держдепартаменту США «Про торгівлю людьми» від 19 червня 2013 року зазначено, що Україна є країною походження, транзиту та поступово стає країною призначення для чоловіків, жінок і дітей, яких піддають примусовій праці та сексуальній експлуатації. У Доповіді країни, дані з яких було отримано, класифікуються за чотирма групами, залежно від того, які зусилля та які заходи вживають уряди цих країн для боротьби з торгівлею людьми. За цією класифікацією, Україна належить до країн «контрольного списку другої групи». Сюди також увійшли Афганістан, Ангола, Камбоджа, Білорусь, Гвінея, Гондурас, Танзанія, Туркменістан, Уругвай та інші країни. Щодо Російської Федерації, її віднесли до країн «третьої групи», поряд з Алжиром, Китаєм, Демократичною Республікою Конго, Іраном, Лівією, Мавританією, Папуа-Новою Гвінеєю, Суданом, Сирією, Узбекистаном, Єменом і Зімбабве. З огляду на це, можна констатувати той факт, що Україна аж ніяк не повною мірою дотримується мінімальних стандартів щодо викорінення торгівлі людьми.