Це запитання випливає з листа лучанки Людмили Козарової. Зокрема, з таких рядків: «У Луцьку є Товариство захисту тварин. Воно створило притулок для бездомних собак і котів на вулиці Мамсурова, 9. Спочатку то був притулок, а тепер — концтабір. Умови жахливі. Собаки нагадують живі скелети. Їх не годують нормально, і вони вже поїдають одна одну. Це просто знущання з тварин, яким на вулиці живеться краще, ніж там. Такий концтабір не може існувати — це суперечить міжнародному закону про захист тварин…» - пише журналіст газети «Волинь-Нова».
І далі — міркування з приводу того, що влада мало виділяє грошей на утримання притулку, а також про вихід із скрутної ситуації. Мовляв, у місті працюють мережі магазинів «Наш край», «Сільпо», «Колібріс», гіпермаркет «Там Там», два хлібозаводи. Якби дирекція притулку звернулася до керівників із проханням про допомогу, то вони б не відмовили й виділяли щомісяця якісь продукти. А такі торгові центри, як «Нова лінія» та «Епіцентр», могли б спонсорувати раз на рік по 2-3 тисячі гривень.

      СУМНІ ОЧІ АЛАБАЯ
     Одне слово, лист нашої читачки змусив знову повернутися до давньої проблеми — життя бездомних братів наших менших у місті. А якщо сказати простіше — «домашніх тварин», то найперш постає питання, чому вони бездомні, якщо домашні? Адже, потрапивши на територію комунального підприємства «Ласка» (саме воно опікується собаками), я побачила там не лише дворняжок, а й породистих чотирилапих — алабая, якого ще називають середньоазіатською вівчаркою, пітбуля. Тобто сторожових собак. А ще, як сказала директор підприємства Богдана Новарчук, знаходять пристановище і вівчарки, і такси, і спаніелі. Щодо алабаїв, то через притулок їх пройшло за рік більш як десяток. Деяким підшукали нових господарів, зовсім старенькі тут дожили свого віку.
     Ось і недавно на вулиці Мамсурова, 9 поселився алабай, якого я й сфотографувала (на знімку – вгорі). Він стояв у вольєрі — великий, із добрими, але сумними очима. Був у цього собаки господар, якому служив, як кажуть, вірою і правдою. А як постарів алабай, то одного дня опинився на вулиці. І, звичайно, нікого не підпускав до себе. Більше того — навіть кусав. Тоді й зателефонували люди до дирекції «Ласки» з проханням забрати небезпечну домашню тварину.
     — А я вам ще нашу Ненсі покажу, — Богдана Новарчук підводить мене до іншого вольєра і випускає гарну чорну «дівчинку». — Торік узимку, в найлютіші морози, її привезли люди з села, що неподалік Луцька. Побачили собаку, як розповідали, прив’язану до стовпа. Ненсі якраз привела щенят. Зі своїми малятами і потрапила в притулок. До речі, на шиї собаки була табличка з написом «Найда» — вочевидь, так колись кликали її господарі. Але нам здалося, що ця кличка їй не до вподоби. І тоді з’явилася інша — Ненсі.
     І була Ненсі голодна, худа. Це вже у притулку її відігріли, відгодували. Шестеро дуже гарних цуценят люди розібрали.
     — Ось чому ми так добивалися, щоб запровадили реєстрацію собак, яких лучани утримують вдома, — каже Богдана Новарчук. — Таке рішення міськрада прийняла ще у 2008 році. На сьогодні воно доопрацьоване, і, сподіваємося, з часом дасть свої результати. Адже в обласному центрі нині, за нашими підрахунками, дві тисячі бездомних собак, хоча донедавна було три тисячі. Тобто ситуація змінюється на краще. Але ж, зокрема, за даними ЖЕКів, лучани мають до 10 тисяч незареєстрованих домашніх тварин. І саме вони часто опиняються на вулиці. Я веду до того, що зареєстрованих собак уже так запросто не виженеш із дому, бо тоді можна буде спитати у власника, де його вихованець.
     На жаль, хоч і є рішення про реєстрацію собак, та лучани з нею не поспішають. Ніби й платня не повинна відлякувати: дві гривні за маленьку собачку, шість — за велику. Навіть якщо про депутатів міської ради говорити, то зареєстрував свого вихованця лише Аскольд Пекарський. Інші прикладу поки що не подають.
     
     СКАРГАМ У ПРИТУЛКУ ВЖЕ НЕ ДИВУЮТЬСЯ
     На сьогодні під опікою комунального підприємства «Ласка» 400 собак. А за рік через притулок пройшло понад 800. Одним знайшли нових господарів, інших після стерилізації повернули на місце попередньої «прописки». Територією притулку мене й господарку цього незвичайного закладу невідступно супроводжували чотирилапі. Адже чимало підопічних, які вже давно тут живуть і не виявляють агресивності, гуляють самі по собі. Їх у вольєри не закривають.
     Богдана Новарчук показує хазяйство, розповідає, що було зроблено для облаштування вольєрів, операційної. І між іншим не без утіхи каже:
     — Усе, що ми маємо, як бачите, пристосоване, примітивне, але нарешті навесні розпочнеться в Луцьку будівництво притулку для собак за європейськими стандартами. На реалізацію проекту, виготовлення якого забрало більше року, бо потрібно було надати великий пакет документів, Міністерство екології та природних ресурсів уже виділило три мільйони гривень. Під цю суму, власне, і проект зробили. Це вже будуть відповідні будівлі (зимові приміщення з літніми вольєрами), операційна, післяопераційна, передбачено, звичайно, каналізацію. А ще шумозахисну огорожу, що відгородить від сусідів, яким ну геть не подобається гавкіт собак під боком, і їх можна зрозуміти.
     І, як мені здалося, лист у редакцію, з яким я ознайомила Богдану Новарчук, не дуже здивував її. За рік, каже, таких скарг було не менш як 20. Писали люди навіть до президента. Хтось вважає, що в притулку жорстоко поводяться з тваринами, комусь здається, що там тільки про собак думають, забуваючи про людей, які живуть неподалік.
     Звичайно ж, хотілося почути коментар із приводу того, що нібито в притулку собаки одна одну поїдають. Богдана Новарчук розповідає:
     — У нас дійсно погане фінансування. З міського бюджету ми одержуємо тільки на зарплату. І зарплата в нас невисока — за важку працю люди отримують по 1000—1300 гривень. Але з їжею для собак проблем якраз нема. Її привозять із приватних підприємств Забіяки, Линника, торгового центру «Там Там»… Якщо ще хтось із тих, кого згадує авторка листа, долучиться, то будемо тільки вдячні. І йдеться не тільки про харчі — потрібні сіно, тирса для підстилки у вольєрах, медикаменти, вітаміни для тварин…
     Так склалося, що про Богдану Новарчук, яка очолює в області Товариство захисту тварин, і про створення з її ініціативи (від ідеї і до реалізації) притулку для собак мені не раз доводилося писати. Знаю, що починалося все, по суті, з квартири Богдани, де стерилізували безпритульних собак, де вони відлежувалися після операції. І ось, нарешті, рік тому створено комунальне підприємство «Ласка» (якийсь час притулок був підрозділом Луцького зоопарку). Не якоюсь далекою вже є перспектива будівництва в Луцьку притулку за європейськими стандартами. Одне слово, проблема бездомних собак крок за кроком вирішується. Чому ж і наша читачка у листі до редакції, і, певно, ті, хто писав згадані скарги, порівнюють притулок із концтабором? Худенькі собачки тут, звичайно, є. Але це здебільшого, як почула від Богдани Новарчук, ті, яких щойно відловили у місті. А ось «живі скелети» — то вже явний перебір.
     — Я ще більше скажу, — додає Богдана Новарчук, — були скарги і з приводу того, що ми нібито спалюємо собак, котами їх годуємо. Дехто пише таке, що навіть у найжахливішому сні важко уявити. А як на мене, замість слати скарги в різні інстанції, краще б ті люди прийшли і допомогли прибрати у вольєрах. З нового року нам пообіцяли ще одну штатну одиницю — прибиральника. Але поки його не маємо. І прибирає у численних вольєрах — а це ж щоденна робота! — кожен із 14 наших працівників, у кого руки вільні. Долучаються й волонтери — спасибі їм за це. Але таких добровольців малувато.
     …Щоразу, коли пишу про притулок для собак, то ніби передбачаю, як хтось скаже: у нас, мовляв, ще багато людей у злиднях живе, а ви собаками переймаєтесь. А мені здається, що, може, коли ми про братів наших менших навчимося дбати, то й до людей ця доброта й турбота дійде. У цьому зв’язку скажу, що дирекція комунального підприємства «Ласка», зокрема Богдана Новарчук, яка очолює й обласну організацію Товариства захисту тварин, приділяє якраз увагу виховній роботі серед дітей.
     — Ми узгодили з міським управлінням освіти і затвердили на сесії міськради відповідну програму, — розповідає Богдана. — Хочемо, щоб дітям демонстрували фільми «Білий Бім Чорне вухо», «Хатіко», «Бетховен». Це дуже зворушливі кінострічки, які виховують добре ставлення до тварин.
     Якщо з цього почати, якщо з дитинства у хлопчиків та дівчаток буде співчуття до братів наших менших, то, ставши дорослими, вони навіть не допускатимуть думки, що домашнього улюбленця можна викинути на вулицю, коли він постарів.