Корвети «Луцьк» та «Тернопіль» – серед заблокованих українських кораблів у Криму. Судна близькі нашому регіону не тільки назвами. Серед тих, хто нині опинилися в облозі, чимало вихідців із Західної України. Є вони і на кораблях, і в сухопутних військовий частинах. Пише ІА ZIK.

Журналістам програми «Огляд тижня» (щонеділі о 21.00 на телеканалі ZIK) вдалося поспілкуватися з родичами військових, які зараз служать в Криму.

Тернополянка Катерина Мельник вже півроку служить у береговій охороні міста Сімферополя. До Криму 29-тирічна жінка переїхала, коли розформували Тернопільську артбригаду. Удома залишилась 8-річна донечка, та навідатись до неї мама зараз не може. Частину, де служить Катерина, заблокували російські солдати. Нині у її бригаді лише десять жінок. Але усі вони облогу терплять по чоловічому.

Михайло Мельник, батько військовослужбовця Катерини Мельник, розповідає: «Старається нас підбадьорити. Ну бачачи інформацію, яку виносять ЗМІ, те що ми чуємо, бачимо по телебаченню не все складається так як вона говорить, що в них все добре».

Батьки за Катерину хвилюються. Завжди поряд тримають телефони, аби не пропустити жодного дзвінка.

Постійним місцем дислокації корвету «Луцьк» до останніх подій був Севастополь. Нині судно, як і багато інших, заблоковане бойовими кораблями Чорноморського флоту Російської Федерації. Вихід з бухти перекритий, вибратися з місця дислокації майже дев’яносто членів екіпажу не можуть. Однак військові намагаються не падати духом, розповідають волинські священики, які цими днями не без перешкод дісталися до судна.

Валентин Марчук, протоієрей голова інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії УПЦ розповів: «Коли подорожували і в’їжджали у Крим, побачили два пости особливих, люди з автоматами, озброєні. Я так і до кінця не міг зрозуміти, до кого вони належать. Але бачачи священиків, ставились доволі гарно. Нас пропускали скрізь, питали, яка ж ціль? Звичайно, їдемо молитися. Бачили багато танків, БТРів».

Щоб потрапити до українських вояків, довелося кілька годин провести між військовою частиною і озброєними силовиками, які оточили й заблокували українців. 2004 року Валентин Марчук освячував корвет «Луцьк». Каже, ніколи б не повірив, що через десять років приїде сюди піднімати бойових дух військовослужбовцям.

«Ви не бачили радість молодих юнаків, навіть радість командира Сергія Володимировича. Він казав, що батюшка, я не вірив, що у вас стільки сміливості, що ви покинете сім’ї, і саме ви, не політики, а ви нас підтримаєте», – розповідає Валентин Марчук, протоієрей голова інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії УПЦ.

«Годували» молитвою сім українських військових кораблів, каже священик. Він спілкувався і з особовим складом кораблів «Хмельницький» та «Донбас».

На корветі "Луцьк" все спокійно. І хоча зброї ніхто не застосовує, психологічний тиск є: над суднами кружляють вертольоти, екіпажі постійно провокують.

У родині Баранів з Луцька усі без винятку чоловіки носили військові однострої. Тож питання, чи служитимуть сини в армії, а хлопців тут аж троє, навіть не обговорювали.

Їх матір, Тетяна Баран, зазначила, що «раніше такого страху, як зараз не було. Ми відпускали своїх дітей в армію, я вірила в це, вернеться дитина жива і здорова».

Віктор Баран, батько, хвилюється за дітей: «От в мене син середульший був у пограничних військах, той у морфлоті був. А тепер – сам піду, но сина не віддам».

Тетяна Баран теж занепокоєна останніми подіями в Криму: «Там же ж діти! Їх не можна в такій важкій ситуації залишити. Я прошу наш уряд зробити все, щоб там був мир! Щоб не стріляли, щоб не було другого Майдану, щоб не плакали мами».

Батько Катерини, Михайло Мельник, в минулому теж військовий. Для нього поняття зрадити присязі - річ не припустима. Та сьогодні теж хвилюється за доньку. Хоча впевнений, вона захищатиме український народ до останнього.

«Я сам донецкий. А здесь проживаю. Ребенок родился здесь, уже вырос. Скажем, то что заявляют СМИ, то что бандеровцы захватили там Крым, и пятое, десятое. Если они считают что моя дочь - бандеровка і служит защищая кримчан, то я горжусь своей дочерью», – каже Михайло Мельник.