Молоді та подекуди й зовсім юні. Ці хлопці із шахтарського Нововолинська майже місяць тому потрапили у саме пекло бійні столичної війни. Нині вони діляться пережитим із нами — тими, хто молився за їхнє повернення і чекав до останнього. Пише Нововолинськ Діловий.

«Не за владу, а за своїх хлопців, які стояли на Майдані, — так розповідає про причини поїздки до столиці Андрій, батько двох дітей та тренер нововолинської школи карате-кіокушинкай. — Навіть з рідними попрощався, адже по всякому могло статися».

Не на камеру Андрій зізнається — шкодує за тим, що до столиці потрапив пізно і брав участь лише у зачистках відбитої в беркуту напередодні території.

«Було страшно, — не кривить душею Ігор, пригадуючи події 18-19 лютого. — На моїх очах людей травмували та вбивали. Ми відносили поранених до операційної, намагалися їм допомогти… Навіть не можу пояснити того, як це я сам повернувся додому цілим та неушкодженим».

«Ми йшли проти беркуту з ломаками та деревяними щитами, а у нас стріляли справжніми кулями, — переминаючись з ноги на ногу, зніяковілий від виду камери, розповідає хлопчина на ім'я Мирон. — Якось мене затягло в саму гущу бійки і довелося вибиратися до своїх. Добре, що зміг відбиватися і уникнути полону. Інакше міг би в Нововолинськ й не вернутися...»

«Ми є членами організації «Патріоти України», — каже Максим. — На Майдані стояли пліч-о-пліч і з «Правим сектором», і з Волинською сотнею, а згодом з Нововолинською штурмовою сотнею, яку бійці ще називали сотня «Ікс». Від дурної смерті стримувало лише те, що вдома тебе чекає мама, тато, брати і сестри… Не дай Бог, аби коли в мене будуть діти, то вони стояли як ми в той день!»