Понад 100 кілометрів проїхали журналісти «Волині», щоб перевірити чутки про скупчення російських вояків у білоруському прикордонні, - пише Волинь-Нова.
         
—Ви пишете про Крим, що там «зелені чоловічки». А вони вже є за 180 кілометрів від Луцька — на кордоні з Білоруссю, — до редакції телефонували схвильовані читачі, які твердили, що на власні очі бачили БТРи в прикордонних білоруських селах та російських вояків на пунктах переходу нашого кордону в Шацькому, Ратнівському та Любешівському районах.

Чутки підігріла інформація про те, що президент Білорусі Олександр Лукашенко попросив допомоги в Росії. Відтак 15 російських винищувачів перебазувалися в сусідню країну. Запит про наявність російських військ у прикордонних районах Білорусі прозвучав навіть на сесії Шацької райради. Ми вирішили перевірити все на власні очі й рушили у північному напрямку.

…На пункті пропуску «Піща» — затишшя. І з українського, і з білоруського боку майже немає автівок. Мало хто мандрує цими днями. У неділю навіть на базар до Шацька ніхто з північних сусідів не приїхав. Хоча зазвичай саме на білоруських покупців орієнтуються місцеві торговці. Український прикордонник із автоматом Калашникова (щоправда, без ріжка з набоями) за плечима відчиняє шлагбаум. Через трохи ми вже на білоруській стороні. Жодних ознак присутності додаткових нарядів чи військових, тим більше росіян, не помічаємо. Навіть прикордонники, на відміну від наших, ходять без зброї. Заповнюємо декларації, а оператор каже, що білоруси бояться війни Росії з Україною («ми ж один народ») і вважають нову владу в Києві нелегітимною.

Наш шлях, як вказали у декларації, пролягає в Малориту через село Олтуш, де розташоване сільгосппідприємство «Савушкіно». Тут один із найбільших в Європі молочних комплексів, який має зал для одночасного доїння 80 корів.

Одразу на в’їзді на білоруську землю зустрічаємо джип, який чомусь просто посеред дороги розвернувся і почав рухатися за нами. Діставшись у Малориту, хотіли заправити автомобіль, проте АЗС була на реконструкції. Тож вирішили проїхати вздовж кордону до пункту переходу «Томашівка».

Мимоволі звертали увагу на рівненькі дороги, які аж ніяк не можна порівняти з волинськими. Хоча й наші ще не найгірші в Україні. 

 А от добротних будинків у віддалених селах зовсім небагато. Здебільшого старенькі хатки середини минулого століття. Проте всюди чисто. На черговому повороті, не маючи карти, ми вирішили, що треба їхати кращою дорогою. Проте вперлися в тупик. Водій розвернув наше авто, і тут знову помітили джип.

— Він ще від кордону їде за нами. І в Малориті його бачив, — каже наш шофер, а ми підсміюємося, що за нами ось уже 40 кілометрів стежить білоруське КДБ.

Повертаємо в потрібному напрямку. Проте зупиняємось, щоб уточнити дорогу в бабусі, яка шкутильгає вулицею. Джип також гальмує просто на повороті, щоб було добре видно, що ми робимо. Йду на хитрість: замість у бабусі вирішую запитати дорогу… у водія джипа.

Відчиняю дверцята. На передньому сидінні лежить бінокль. Шофер у камуфляжі дивиться прискіпливо. Кажу, що заблукали, і запитую дорогу до Томашівки. Він підказує. Рушаємо далі, а джип залишається на місці. Хто зна, чи надалі він слідкував за нами обережніше, чи вирішив, що ми справді заблукали, але набридливого супроводу, тобто хвоста, більше не помічали. Так само, як і «зелених чоловічків». Принаймні на пунктах перетину кордону та вздовж доріг, про що і хочемо повідомити нашим читачам.

 В Україну поверталися з боку білоруського міста Томашівка. Білоруський прикордонник довго вивчав наші документи, а потім запитав, чому вибрали цей пункт перетину кордону, а не «Піщу». Мовляв, може вас там не впустили? Прискіпливо оглядає машину і зрештою повертає наші папери.

 У крамниці дьюті–фрі запитуємо продавчиню, чи слідкує за подіями в Україні.
 — Як не слідкувати, якщо сама родом із Шацького району, де живе мама? — відповідає вона. — Боїмося ми за Україну… Боїмося. Не хочемо війни.

Білорусь залишається позаду. Попри чутки, російських вояків чи ознак їхньої присутності не помітили. Очевидно, у страху великі очі. Проте й автомати за спинами українських прикордонників, і підозріливість їхніх білоруських колег свідчать: не все у нас спокійно. Тим паче, що вже в Луцьку дізнаємося, що «Правий сектор» закликав брати навіть мисливську зброю і охороняти кордон із Білоруссю, хоча Олександр Лукашенко запевнив, що жодних скупчень військ із боку цієї держави немає, а він не збирається підтримувати військову агресію Росії і вторгатися в Україну

                                                                              Сергій Наумук.