Наслідки «розбудови Нової Волині», судячи з усього, уже починають вилазити, мов гриби після дощу. І, як бачимо, ці наслідки - мало втішні. Бо гроші на будівництво нових доріг, дитсадків, шкіл, лікарень та інших соціальних об'єктів у переважній частині випадків ділилися навпіл. Частину про людське око освоювали за призначенням, а решта десь осідали, та так віртуозно що зараз і кінці вішукати важко.
Одним з таких наслідків такого «покращення» від Бориса Клімчука стало будівництво нового міськрайонного центру зайнятості у Володимирі-Волинську. Тендер на роботу виграла така собі дудівельна компанія «Траст-Інвест-Буд».
Вочевидь, члени тендерного комітету повірили назві «Траст-Інвест-Буд», що у перекладі означає «довіряти-вкладати-будувати». Довірили і вклали, але .. не збудували.
Лише після судової тягани, яка тривала понад два місяці, Волинський обласний центр зайнятості зміг відсудити свої майже півтора мільйона із семи. Саме на стільки залишилося недобулованим приміщення, проте гроші, які виділялися з соціального фонду, вже встигли безслідно щезнути. Для того, щоб зрозуміти де поділася така сума, треба було провести шість судових засідань.
Зауважимо, що питання, куди поділися державні мільйони, не зацікавило ні правоохоронців, ні прокуратуру. Представники центру зайнятості у суді самі доводили свою правоту.
Зрештою, після довгих і заплутаних тяганин суд таки обов'язав будівельну фірму віддати 1 309 733 грн. та ще «накинув» 100 тисяч пені.
Сама суть цієї справи полягала в тому, що у ще 2010 році обласний центр зайнятості провів тендер на будівництво Міськрайонного Центру зайнятості у місті Володимир-Волинський. Переможцями цього тендеру і стала фірма «Траст-Інвест-Буд».
Між замовником та забудовником було укладено договір на будівництво центру зайнятості на суму 7 млн.грн. за кошти соціального фонду.
Спочатку все йшло ніби нормально – замовник перераховує кошти, а підрядник будує. Але раптом почались дивні відтермінування та відписки з боку підрядника.
Спочатку забудовник просить продовжити термін здачі об’єкта на 2 місяці, потім на 3, апотім взагалі на 40 місяців.
Коли замовник, тобто Волинський обласний центр зайнятості затребував акт виконаних робіт, або ж звіт про закуплені для будівництва матеріали, фірма-забудовник, тобто компанія «ТІБ» справно надсилала усі документи. Тільки от сам об’єкт ніяк не будувався.
Приміщення нового Володимир-Волинського міськрайооного центру зайнятості планували здати в експлуатацію ще у серпні минулого року, але станом на сьогодні об’єкт готовий на 82%, а у підприємства перед замовником «висить» борг у сумі 1 309 733 грн.
Де ж взявся такий борг?
Як довели у суді, замовник справно і вчасно перераховував кошти на рахунок фірми, а вона у свою чергу купляла будматеріали. За умовами договору, якщо протягом трьох місяців з дня перерахування коштів підрядник не використовує кошти, тобто не купує матеріали і відповідно не будує з них об’єкт – підрядник зобов’язаний повернути або кошти, або матеріали.
Ще на початку будівництва центр зайнятості перераховував аванс двома сумами – 1 644 млн.грн. і 300 тис.грн., тобто загальна сума 1 944 млн.грн. Сума авансу визначається умовами договору, тобто 30% від всієї суми.
Наразі ми й маємо таку ситуацію – кошти перераховано, але будівництво не рухається з мертвої точки, хоча забудовник запевняє, що всі кошти витрачено на придбання будматеріалів.
Тепер постає питання де ж ті будматеріали, якщо на папері вони є, а будувати нема з чого?
У 2013 році була заборгованість близько 1 700 000 грн, у зв’язку з цим, центр зайнятості звернувся до фірми із вимогою надати підтвердження того, що ці кошти затрачені на будівництво. Забудовник такі документи надає.
Але час іде, а нічого не будується.
Тому справа і дійшла до суду.
Зауважимо, що справа за позовом Волинського обласного центру зайнятості до «Траст-Інвест-Буд» про стягнення боргу розглядалася вже вшосте.
Досі ніяк не можна було з’ясувати де ж будматеріали? Тому суддя Андрій Вороняк взявся затято випитувати у відповідачів куди і на що були витрачені кошти.
Юрист фірми «ТІБ» Олександр Людва спершу взявся запевняти суд, що кошти були використані на придбання матеріалів.
Однак заступник гендиректора фірми Тетяна Соловей одразу ж заперечує.
«Саме ці матеріали були придбані не за аванс. У 2010 році матеріали були придбані за аванс частково, а інші попали в решту»,- відповіла заступник.
Коли ж суддя Андрій Вороняк почав з’ясовувати де ж ті матеріали, то відповіді представників фірми забудовника щоразу дивували і все більше заплутували учасників процесу.
Спочатку була озвучена версія про те, що на об’єкті будівництва зараз згадані матеріали є, однак які саме і в якій кількості, ніхто достеменно не знає.
«Це ж треба проводити ревізію, це ж за годину не порахуєш», - почала переконувати Тетяна Соловей.
Однак суддя заперечив і заявив, що якщо немає результатів ревізії, хоча відповідачі зобов’язані були її провести, то немає і самих будматеріалів, адже у суду немає жодних доказів їх існування.
Тепер юрист відповідача взявся висувати другу версію того куди ж насправді були витрачачені кошти.
«У зв’язку з тим, що проводилась заміна мереж водо-, газопостачання та каналізації, були певні зупинки процесу будівництва. Але тоді в нас з’явились витрати на охорону приміщення, на освітлення і так далі. Ця сума боргу про яку говорить позивач вона дійсно є, але вона була витрачена на збереження об’єкту нерухомості»,- переконує Олександр Людва.
Тоді суддя поцікавився чому будівництво не виконувалось із наявних матеріалів.
«Так а чому ви не зробили те, що потрібно із того що є - огорожа, фарба, ворота, сантехніка, плитка…?», - запитав служитель Феміди.
Тут пан юрист почав вдаватися у складнощі та нюанси процесу будівництва.
«Коли проводиш якісь роботи – то з одних випливають інші. Ти не можеш зробити, щоб не зачепити інше»,- бідкається захисник.
Начальник юридичного відділу центру зайнятості Оксана Герасимчук не йме віри, що 1 300 000 гривень можна було витратити на охорону та опалення.
«Тобто ви хочете сказати, що всі кошти ви витратили на охорону будівництва?», - перепитала юрист центру зайнятості.
«На охорону були витрачені значні кошти. І це були кошти самого підприємства («Траст-Інвест-Буд», - ред. ), ну і ще трохи взяли з авансу», - перечить сам собі юрист будівельної фірми.
«Ви нам гарантували, що всі 1 700 ви витратили на матеріали, але ви нам надали акт виконаних робіт лише на суму 100 чи 200 тисяч. Але на сьогоднішній день заборгованість лишається на 1 309 млн. грн. То яким чином ви надали в 2011 році звіт про те, що на всю суму 1 700 000 грн. ви закупили матеріалів?»,- поцікавилась головний бухгалтер центру Валентина Дунас.
«Так ви нас просили надати звіт не за які гроші, а що саме в нас є куплено? В нас всі кошти зі всіх замовлень приходять на один рахунок. От ми вам і надали звіт на всю суму. Але ми купували будматеріали не за ваші гроші»,- починає викручуватись Тетяна Соловей.
«А чому ви в свій звіт включали матеріали, які були придбані за інші кошти?»,- поцікавився суддя.
«Так реєстр не вимагав що за їхні кошти, а вимагав показати матеріали які в нас були в наявності»,- пояснила Тетяна Соловей.
«Крім того може бути таке, що ми ці матеріали використовували на інші об’єкти. Коли була перерва у будівництві, то ми охороняли і опалювали ваш об’єкт, а матеріали використовували на інших об’єктах»,- продовжила заступник генерального директора фірми.
«Тобто ви хочете сказати, що наші матеріали не лежать на будівництві, а вже використані на інших об’єктах?»,- намагається хоч щось у цьому всьому зрозуміти Оксана Герасимчук.
«Ні, я хочу сказати, що ми матеріали купили на ваші кошти і в нас ще лишилось трохи невикористаних матеріалів. Тисяч на 100», - заплутує справу ще більше Тетяна Соловей.
«То як так може бути, якщо тільки огорожа коштує 100 тисяч?»,- продовжує з’ясовувати деталі суддя.
Окрім того, позивачі навіть не згадували про стягнення неустойки. Пошкодували з огляду на те, що забудовники й без того у скрутному становищі.
Однак суддя Волинського господарського суду виніс рішення задовольнити позов у повному обсязі - стягнути з ТзОВ з додатковою відповідальністю «Траст-Інвест-Буд» кошти у сумі 1 417 000 гривень, з яких 1 309 000 грн. боргу та 107 000 неустойки. Крім того ще й 28 355 гривень судового збору.
Тепер, вочевидь, волиняни довго сидітимуть без нових доріг, ні шкіл, ні лікарень. Бо навіть якщо усявити, що відтепер ніхто не крастиме і усі гроші чесно надходитимуть державі, то ті мільйони, що уже пішли на «покращення» і десь поділися, покриватимуть ще дуже багато часу.