Нажахана російською військовою агресією родина Цимбалістів кілька тижнів тому прийняла важке рішення – повернутися на Волинь. Адже саме тут знаходиться колиска їхнього роду. Мати і двоє синів були змушені залишити в Ялті бізнес, роботу та друзів, а також мрію, на яку, не покладаючи рук, працювали 16 років поспіль – власний щойно добудований будинок. Пише Нововолинськ Діловий.

«Так званий «референдум про приєднання до Росії» усі наші знайомі проігнорували, — розповідає про Крим, не приховуючи шквалу емоцій, Лідія Цимбаліст. – Ніхто з них не має особливих симпатій до «зелених чоловічків» Кремля. Усі знають про Абхазію, приєднану до Росії після війни із Грузією кілька років тому. Хіба не насторожує те, що ця територія досі стоїть у руїнах?! Моя подруга звідти родом. Вона одна із тих, до чиєї думки ми прислухалися, коли приймали рішення залишити Ялту і виїхати до рідних у Нововолинськ.»

ЗАХОПЛЕННЯ КРИМУ ПЛАНУВАЛИ ЩЕ У 2013?
«Перші тривожні сигнали почали надходити ще минулого року, — пригадує Лідія Георгіївна. – В кінці листопада до знайомих звернувся російський журналіст з пропозицією орендувати квартиру на півроку. Звісно, усіх це здивувало. Що робити взимку в Ялті закордонному журналісту? Він каже, мовляв, я кореспондент військовий, тому матиму чим зайнятися. Пропонував оплату на 4 місяці вперед, тобто аж до кінця березня цього року.

Знаєте, тоді столичний Майдан щойно зароджувався і ми не надали належного значення такому епізоду. Лише зараз, пригадуючи усі дрібниці, можна скласти пазли в повноцінну картину.

Також тривожні вісті надходили і від севастопольських морських піхотинців. Якщо раніше вони запевняли нас у тому, що російської агресії мабуть не буде, то уже першого тижня весни їхні коментарі були зовсім іншими.

Тим паче, вантажівки та БТРи з російськими силовиками ми зустрічали на кримському узбережжі ще в лютому. Останні сумніви розвіяла величезна колона військової техніки, яку побачили в Керчі. Наступного ж дня я  разом із синами виїхали потягом на Волинь. Загроза стала очевидною.»

КОМАНДА ТУРЧИНОВА ЗРАДИЛА КРИМЧАН?
«Найбільше населення Криму було розчароване бездіяльністю нової української влади у питанні врегулювання конфлікту, — зізнається Лідія Цимбаліст. – Коли навколо снують російські солдати, то хочеться знати, що Києву не байдуже, що нас врешті-решт захистять. Одначе відчуття небезпеки не зникало і жодних гарантій ніхто не давав.

В передчутті війни ми змушені були залишити Крим. Добре, що нам є куди повертатися. Більшість людей такої можливості позбавлена.

Я залишила свій бізнес із організації масових заходів, мої сини – роботу. Дехто з друзів теж припинив власну справу. Дівчата у Бахчисараї зачинили кафе «на ремонт». У санаторіях персонал або розпустили, або перевели на мізерну платню. Відкриття курортного сезону зірвали. Путівки масово скасовують… І водночас проросійські кримчани очікують підвищення зарплат та збільшення доходів. Сумно…

Найбільше шкода за нашим осиротілим будиночком. Десять років його будували. Оце тільки парканом не встигли обнести. Думалось, навесні нарешті завершимо…»

Коли розмову було уже завершено і надійшов час прощатися, один із синів, тиснучи мені руку сказав: «Нічого. Ми ще в’язи їм скрутимо і своє неодмінно повернемо.» «Гарячі голови, — скрушно знизує плечима Лідія Георгіївна. – Гарячі голови...»