Невже у Хмелівківській сільраді Володимир-Волинського району дороги почнуть ремонтувати тільки після жахливої аварії? Про це пише газета Волинь-Нова.
     
 І ЖУРНАЛІСТАМ БУЛО СТРАШНУВАТО ВІД ТАКОГО ШЛЯХУ
«Ми стурбовані тим, що дорога Житані — Хмелів в аварійному стані. Нею курсує рейсовий автобус Володимир–Волинський — Нехворощі, який підвозить до школи близько 40 дітей із навколишніх сіл. Через величезні ями та вибоїни автобус часто виходить з ладу, запізнюється, рейси зриваються». Це рядки з листа, під яким підписалося 78 жителів села Хмелів Володимир–Волинського району.
…Зустріч із селянами була гарячою. Кілька войовничих жінок навперебій говорили про проблеми Хмелева. Почали з доріг. Мовляв, максимум, чого можна діждатися, — грейдером сяк–так полотно розрівняють. Далі розповідали про сумнозвісну яму з Микуличів до Хмелева, де не один автомобіль застрягав (щоправда, на час нашого приїзду її вже загорнули грейдером), та місток через канаву дорогою до Хмелівки. Він насправді в аварійному стані: бетонні блоки осунулися, дорогу розмиває дощова вода. Селяни недарма бояться за життя своїх дітей, адже саме через нього пролягає шлях шкільного автобуса. Зізнатись, і нам страшнувато було їхати.
— Наші дороги давно не ремонтовані. Автобус часто ламається і може лише раз на тиждень піти. Або тиждень їде, два тижні – ні. Перед канікулами діти знову не ходили до школи. З Хмелева і Житанів найбільше школярів, — каже Ольга Соколова.
— Торік дітей до школи кіньми возили, — додає інша жінка.
— Водії кажуть дітям, щоб заплющували очі, коли їдуть через місток. Щоб не боялися.
— Сніг узимку відгортали за наші гроші. Зате голова прозвітував у пресі, що дороги відремонтовані! – докидає хтось збоку.
— От у Микуличах сніг розчищали! Бо там голова — господар! – гукають.
— Як у Верховній Раді мало толку, так і в нас, — каже Лідія Дячук–Поліщук. – Здається, у нас немає ні голови сільради, ні сільських депутатів. Жоден із них не прийшов подивитися, як грейдер рівняв дорогу. Ціхо! – прикрикує на односельчанок. – Бачу, розгортає як–небудь. Зауважую трактористові, а йому до того байдуже. Телефоную в сільраду. Секретарка мені: «Ви там покомандуйте!». То я маю командувати?! Почекала, коли грейдер повертався. В одному місці було дві ями. Думаю, чи ж загорне? Минув їх і поїхав. Вже не хотіла з ним мати діло. А гроші заплатили.
Люди нарікають, що у селі вже два роки не скликали зборів, хоча в сусідній Хмелівці були. Кажуть, сільський голова не хоче цього робити, бо в Хмелеві за нього мало голосів на виборах віддали. Інші не розуміють, навіщо ті збори, мовляв, сама «говорильня». Найгірша ситуація восени, коли багатотонні вантажівки з місцевого господарства розбивають дорожнє покриття, ба навіть лопають водогінні труби. Усі зауваження місцевий фермер Євген Шелепіна парирує тим, що він справно платить податки.
 — Аж хата двигтить, коли така вантажівка їде! – докидає молода жіночка.
За трохи вогонь людського обурення дістався й до теми самовільних смітників. Щоправда, коли натякнув, що «понавивозили памперсів і загадили околиці села» самі ж жителі села, заперечень у відповідь не почув. Подібна реакція була й коли зайшлося про згорілий кіоск у центрі Хмелева, який вподобали п'яниці. Він день у день обростає сміттям, але селяни вперто чекають, що хтось наведе порядок.
До розмови долучається настоятель місцевого храму отець Тарас (Степанюк). Він оголошує, що на сесії сільради розглядали пропозицію, щоб власники тракторів почергово вивозили сміття (на території сільської ради люди мають близько 70 тракторів. — Авт.). Робити це можна за невелику плату, щоб компенсувати вартість пального.
— Я перший поїду вивозити сміття, — каже отець Тарас.
Хочеться сподіватися, що, можливо, з цього й почнеться самоорганізація громади Хмелівківської сільської ради.
Дороги за селом – на балансі райавтодору. Вони не мають грошей. А кошти сільради заблокували в казначействі. Торік тільки на ямковий ремонт асфальтового покриття в Житанях витратили 100 тисяч гривень. За 140 тисяч у Хмелівці відремонтували близько 130 метрів дороги. Нині в райавтодору найняли грейдера. Дорожники дали 100 літрів солярки, і я стільки ж. Грейдер працював два дні, а потім зупинився, бо лопнув шланг. Є домовленість з фермерським господарством Євгена Шелепіни, яке вже виділяло техніку й чистило взимку дороги, що дасть породу, аби підсипати дороги. За торішні ремонти боргуємо Ковельському ШБУ. Місток зруйнувала сильна злива наприкінці літа, — прокоментував ситуацію хмелівківський сільський голова Степан Грабарчук.
     
ВИХОВАНЦІ ДИТСАДКА СПРАВЛЯЮТЬ НУЖДУ ПРОСТО У ВІДРО
Далеко не найкраща ситуація і з дошкільним закладом у Хмелівці. Люди обурюються, що двоповерхове приміщення колишнього садка пустує, а діти туляться в одній кімнатці. Сільський голова сподівається, що таки врешті дійде до його реконструкції, адже на території сільради проживає 113 дітей дошкільного віку. Принаймні частину з 67 тисяч гривень, які вартує проект, вже сплачено.
Наразі садочок відвідує кільканадцять дітлахів. Приходять тільки на півдня. Про сон навіть не йдеться, бо поставити ліжка просто ніде. І бігати ніде. І харчуватися. Руки малеча миє просто над відром. У комірчині, яку використовують під туалет, жахливий сморід — діти справляють нужду просто у відро. Світла там немає. Тому невдоволення молодих мам, із якими довелося поспілкуватися, зрозуміле. Водночас усі позитивно відгукнулися про виховательку, яка в садочку ще й за няню та прибиральницю.
Тобто проблем нагромадилося чимало, бо можна все списати на брак коштів. Але це поки все добре. Переконаний на сто відсотків: щойно автобус із дітьми чи без них злетить з поруйнованого місточка — гроші одразу знайдуться. Немає значення — у місцевому, районному чи обласному бюджеті.
Та хіба це не можна зробити вже, не гаючи часу? Чи таки влада і дорожники чекають якоїсь ДТП? Те саме стосується садочка. Доки все спокійно, ніхто з посадовців не звертає уваги на жахливі умови. До першої серйозної інфекції. Звісно, місцеве самоврядування має бути активним, інакше навіщо воно потрібне? Хоча треба визнати: нашим людям хочеться, щоб усі проблеми вирішувалися за одним помахом чарівної палички. Але так не буває. Щоб покращити своє життя, треба закочувати рукави і самим братися до роботи. Навіть зробити зауваження сусідові, який вивозить сміття за село, проконтролювати сільського голову, переконати й змусити депутатів діяти на користь громаді – також робота, і доволі складна. Громада повинна врешті–решт усвідомити, що вона — це найбільша сила. Бо під лежачий камінь вода не тече.