У Володимирі-Волинському мешканці будинку на вулиці Драгоманова, 35 відмовляються покинути своє житло, бо нове влада розподілила несправедливо. Пише газета Волинь-Нова.
На вулиці Драгоманова у місті над Лугою стоїть старий будинок №35. Він давно непридатний для проживання — з перекошеними дверима, величезними тріщинами в стінах. Ремонтувати його немає сенсу. Ще у 1993 році фізичний знос будинку становив 59 відсотків. У 2005 році проектно-вишукувальний інститут «НДІпроектреставрація» на замовлення ЖЕКу №1 міста Володимира-Волинського провів обстеження будівлі. В «Технічному заключенні» було визнано, що робити капітальний ремонт недоцільно. Проте проектанти запропонували ряд заходів, які могли б тимчасово поліпшити стан споруди. Серед них була й пропозиція «демонтувати опалювальні печі на 2-му поверсі».
Восени 2006 року поруч з ним почали зводити 80-квартирний багатоповерховий будинок. Мешканці терпіли всі пов’язані з цим незручності, бо в новобудові їм пообіцяли квартири. Проте під час розподілу житла почалися «великі сюрпризи». Влада стверджує, що шість квартир між мешканцями були розподілені жеребкуванням. Але Ірина Смірнова та Олександр Оніщук говорять, що жеребкування як такого не було взагалі. Принаймні їх ніхто на нього не запрошував. Пізніше пройшло ще одне жеребкування, яким розподілили три квартири (одну — в новобудові, дві інших — придбані на вторинному ринку).
— Ми вже стільки часу ждали житло, що погодилися й на старе. Але коли побачили, в якому воно стані, то відмовилися. У квартирі на Ковельській, 70, яку нам пропонували, вказано, що має бути два балкони, хоча насправді є лише один. Каналізація стара, їй більш як 40 років. Коридору немає. Де поставити п’ять пар взуття та повісити зимовий одяг? Але нам відповіли, що то наші проблеми, мовляв, ми кімнати вам нормальні пропонуємо, — розповіла Ірина Смірнова.
— У кожній квартирі, що придбана на вторинному ринку, — один балкон. Я ті будинки добре знаю, бо вісім років відпрацював у ЖЕКу. Цю квартиру пропонували трьом сусідам. Усі відмовилися, але її все одно навіщось придбали, хоча за площею вона нікому не підходить, — додає Олександр Оніщук.
І почалася тяганина. Міська влада Володимира–Волинського успішно прозвітувала у пресі, що всім жильцям на Драгоманова, 35 надала нові квартири. Щоправда, пізніше мер міста Петро Саганюк повідомив, що «одна сім’я ставить перед нами ряд додаткових вимог, виконання яких просто неможливе». Серед них були нібито завищені претензії до площі з боку родини Смірнових–Сулік. «При заселенні жила площа квартири (і це зазначено в ордері) становила 42,5 квадратного метра. Демонтувавши в квартирі дві пічки та один димохід, ви тим самим збільшили площу на квадратний метр (зараз становить 43,5 квадратного метра)» — йшлося у відповіді з Володимир-Волинського міськвиконкому Любові Сулік (матері Ірини Смірнової). Хоча жильці демонтували пічки не самовільно, а згідно з рекомендаціями комунальників. Та й у міському бюро техінвентаризації не заперечували проти цього, коли видавали техпаспорт. Там чорним по білому написано, що загальна площа квартири становить 63,4 квадратного метра, а житлова — 43,5 квадратного метра. Власне, отой квадратний метр й став каменем спотикання. Олександр Оніщук стверджує, що його матері також пропонують житло меншої площі, аніж було в старому будинку. Влада заперечує: мовляв, усіх санітарних та юридичних вимог дотримано.

Восени минулого року було вирішено відключити будинок від електро- та газопостачання, попри те, що на той момент у ньому ще проживали люди.
— Нам так відрізали воду, що діру в стіні зробили. Прийшли комунальники, мама їм щось казала, то її обматюкали. Вони навіть не знали, що тут ще живуть люди. Коли ж ми звернулися в прокуратуру, то з’ясувалося, що комунальники «неправильно зрозуміли» наказ Саганюка, — Ірина Смірнова переповідає подробиці перипетій з виселенням.
Жильці почали звертатися в усі можливі інстанції. Зокрема, й до народного депутата Євгена Мельника. Однак, даючи відповідь народному обранцю, міська влада поступила вельми хитро: виклала свої аргументи і долучила в якості доказів «Технічне заключення», останню сторінку якого... наполовину закрила. Відтак, про рекомендацію демонтувати печі жильцям другого поверху нардеп не дізнався. Вийшло, що Смірнова самовільно збільшила площу своєї квартири на 1 квадратний метр. Оливи у вогонь долило і те, що на одному з прийомів міський голова назвав людей із Драгоманова, 35 «непотребом». Мовляв, «цей будинок заселив непотріб, непотріб його і зруйнував».
— Моя мама — мати–героїня, має 6 дітей, 37 років пропрацювала бібліотекарем. То вона — непотріб? Чи інші люди, які жили в цьому будинку? 
— Сказали: або погоджуйтесь на запропоновані квартири, або будете чекати невідомо-скільки. Хочуть тикнути нам старе житло, бо не знають куди діватися. Купили його не у простих смертних і ще не відомо, за якою ціною, — додає Ірина Смірнова.
Здається, саме у цих словах, як кажуть, собака зарита. Бо важко пояснити, чому житло розподілялося жеребкуванням, чому власники двох квартир не були присутніми при цьому. І чому саме Оніщуки та Смірнови виявилися крайніми? Відтак в очікуванні рішення чиновників люди змушені жити в старезному будинку, де в щілину на стіні можна просунути долоню. Але за це бюрократам тривожитися не варто, бо офіційно будинок аварійним не визнано.

Читайте також: У Луцькому районі дітям-сиротам не виплачували допомогу