«Хай живе вождь радянського народу великий Сталін» — такі слова уже впродовж семи десятків літ «прикрашають» фасад старенької хати в селі Світязь Шацького району (на фото). Червону фарбу, якою писалися рівненькі літери фрази, не стерти, не забілити, не зафарбувати… Вона поглинає всі нашарування на своїй поверхні і вдесяте чи всоте проявляється ядучим кривавим відтінком, - пише Волинь-Нова.
     
Істориків і краєзнавців цей напис ще не зацікавив. Інтерес до нього в курортному Світязі проявляють лише відпочивальники: фотографують, розпитують про походження, дивуються невмирущості. Благо, що ніхто їм не боронить цього робити, та й хатина стоїть при самому в’їзді в село.

 — Цю хату будували на початку минулого століття ще батьки моїх покійних свекрів: Івана Устимовича та Євгенії Юріївни Павліків. Батьки чоловіка пережили війну, за життя не дуже любили згадувати про ті страшні роки. Хто автор того напису, я не знаю. Свекор побудував на подвір’ї новий будинок, а старий із тим сталінським гаслом тепер у нас як музейний експонат, — розповідає нинішня власниця нерухомості невістка Ганна Гнатівна Павлік.

Місцевий краєзнавець Марія Терентіївна Гетьман–Кравченко знає більше про той час: бо не лише збирала інформацію про окупований фашистами Світязь, а й сама була свідком багатьох подій. Чула від людей, що в тій хатині у роки війни розміщувалася німецька комендатура, а напис був зроблений для її маскування.

— Один німець загубив у селі годинник, а світязький хлопець знайшов і показав батькові. Той наказав віднести знахідку в комендатуру – саме в ту хату. Німці подякували малому і навіть пригостили цукерками і печивом. З тих пір я, мала, і взнала про це, — пригадує Марія Терентіївна.

Ще одна подія врізалася в її пам’ять — коли комендатура організувала на березі Світязя свято. Німці поставили цілий ряд столів – зо 30 метрів завдовжки. Пили, закушували, а люди поодаль стояли і за ними спостерігали. Коли окупанти понапивалися, то повилазили на столи і заспівали по–українськи. Мала Марія запам’ятала ту пісню на все життя:

     Мужик гой, мужик гой,
     А ми комуністи.
     Мужик буде хліб робити,
     А ми будем їсти.

Фашисти в Світязі не проявляли агресії до мирного населення. Каральних загонів не було. Двоє солдатів німецької армії квартирували і в хаті батьків Марії Гетьман–Кравченко. Коли радянські війська оточили в селі німців, один із квартирантів заплакав, узяв кошик і показав, що вони вже в кошику, тобто в оточенні. 

Світязь блискавично був визволений від загарбників. Марія Терентіївна пригадує, як сиділа із сотнею світязян у болоті, як над головами літали снаряди і було чути постріли. Командир підрозділу радянської армії наказав людям не з’являтися в селі, допоки не почують сигналу – трьох пострілів у повітря. Так і сталося: німців погнали, під час бою ніхто з місцевих жителів не постраждав, тільки одну корову було вбито снарядом.

Марія Гетьман–Кравченко неодноразово ходила всіма лісовими стежками–дорогами партизанів, повстанців і німців. Через це й називає себе лісовиком. Може показати, де були окопи, землянки. Багато знахідок часів війни віддала в шкільний краєзнавчий музей. А ще більше військових німецьких трофеїв — ящиків, патронів, снарядів, стрічок, тобто всього, що лишили фашисти після свого відступу, — її батько разом із другом закопав у глибокій ямі. На дні озера Світязь лежать інші німі свідки війни – два німецькі літаки, три катери, чимало бомб.

…А ось із цим будинком, що дістався в спадок від війни родині Павліків, хазяйка Ганна Гнатівна не знає, як бути. Давно б уже могла вставити в хатині нові вікна, обшити фасад якимось сучасним матеріалом, закривши той ненависний напис про вождя Сталіна. Та близькість до центральної траси не дає змогу реалізувати заплановане. Коли будувалася дорога до села Омеляне, смуга землі завширшки більше метра вийшла з–під сімейної власності. Тепер відстань між хатиною і дорогою вимірюється кількома кроками. Словом, Ганна Гнатівна боїться, що одного прекрасного дня в хатину, яка стоїть на самому повороті, на повній швидкості в’їде авто. Аварії на цій ділянці дороги – не рідкість. Отже, принаймні ще кілька років, поки діти Ганни Павлік не запланували капітального ремонту, світязький раритет–довгожитель нагадуватиме світязянам і гостям про війну. А також про одіозного вождя, чиє ім’я, писане кривавими буквами, поки не стирається ні з фасаду, ні з людської пам’яті, ні з історії України.