Привелося потрапити на спецоперацію, яку 30 квітня працівники волинської міліції провели в режимі цілковитої секретності. Аж до останньої миті не знала, куди ми всі йдемо і що побачимо: нарколабораторію, підпільний спиртзаводик чи VIP-бордель, - пише Нововолинськ діловий. 

Наближаємось до ресторану «Шахтар», він же — «Шара», «Королівський бургер», секонд-хенд і шаурма. Ми — це півдюжини неговірких чоловіків у цивільному, двоє хлопців у камуфляжі й ваш веселий допитливий кореспондент. 

Підіймаємось на 2-й поверх — сходами ліворуч від центрального входу. Вивіски немає. Двері відчинені навстіж, ламати не треба — вже добре, думаю собі я. На годиннику 20.30. 

У зальчику порожньо, однак увімкнені всі комп'ютери, миготить інформація на великому табло під стелею. Зрозуміло: азартні ігри — хтось наварює, а хтось кришує. 

Двоє юнаків, побачивши нас, одразу виходять. За скляною конторкою сидить чорнява дівчина — продавець-касир, як вона назвалася. Слідчий із облуправління МВС показує їй ухвалу Луцького міськрайонного суду про дозвіл на огляд приміщення. Касирка нервує й обурюється: «У нас усе законно, є всі документи». Телефонує власниці — Олені Якубовській зі Львова. Та поквапливо наставляє дівчину, що казати і як діяти.

Правоохоронці хочуть оглянути робоче місце касирки, однак та зачинилась у своєму заскленому відсіку й навідріз відмовляється впустити слідчу групу. Мовляв, хазяйка зараз проконсультується в юриста й зателефонує за 2 хвилини, почекайте. 

Минають і 2 хвилини, і всі 10, і навіть 15. Власниця ігорного бізнесу перемовляється по мобільнику то з касиркою, то зі слідчим — допитується в нього, які підстави обшуку (чи то пак огляду). Поза сумнівом, обидві жінки зумисне зволікають. Їм конче треба виграти час.

Раз по раз до салону зазирають клієнти. Це все молоді люди. Найстаршому під 30. «Технічна перерва», — голосно пояснює касирка. Згодом двері хтось із міліції зачиняє-таки. 

Відчувається: виторг цього вечора мав бути солідним. Любителі азартних розваг ходять сюди, як діти до школи.

Аж раптом великий екран під стелею згасає, вся інформація зникає — і касирка одразу заспокоюється. Правоохоронці подумки матюкаються. На їхнє запитання: «Чому вимкнули табло?» — касирка лише знизує плечима. Я тут, мовляв, ні до чого, таке трапляється, сервер аж у Києві.

«З'єднання з сервером відсутнє», — висвічується напис. 

Що й треба було довести...

А от правоохоронці після згасання табло занервували. Хоч і надалі розмовляють підкреслено спокійно, але помітно пожвавішали. Ось вони вже у касирчиному відсіку — дверцята на благенькій засувці зненацька самі відчинилися, буває ж таке.)) 

Слідча група оглядає шухляди, закамарки. Уважно роздивляється документи: чеки, журнали, зошити. Касирка нерухомо стоїть біля вікна, за її спиною на підвіконні — невеличкий ящик із теками. Міліціонери вже закінчують огляд, переключилися з паперів на сейф під столом. Касирка запевняє, що ключа від нього не має. Правоохоронці пропонують їй терміново знайти ключ — в іншому разі їм доведеться сейф вилучити. 

Касирка зголошується принести ключ і прямує до внутрішнього виходу (там — допоміжні приміщення ресторану). Під пахвою в неї цілком випадково опиняються три картонні папки — з того самого ящика на підвіконні, який так і не привернув уваги міліціонерів. Панянка вже біля дверей. 

— Із папками? — цікавлюсь я. 
Німа сцена. 
— Це мої речі! — вигукує касирка.

Один із працівників міліції, спохопившись, акуратно забирає ті «речі» для огляду. Другий починає їх гортати і виявляє дуже цікаві документи...

Слідчі дії тривають допізна. Відсунувши дерев'яні панелі біля стін, міліціонери витягають з-під них старі чеки. За січень, за лютий… Саме у ті дні снайпери розстрілювали Майдан. Нововолинці офірували «на Київ» що лиш могли. А заїжджі комерсанти чимдуж витискали прибуток із азартної грошовитої клієнтури.  

Офіційно салон цілу зиму НЕ працював. Бо кілька місяців тому ті ж таки правоохоронці навідалися сюди з перевіркою й зафіксували порушення законодавства. Під виглядом державної лотереї тут, виявляється, провертали зовсім інші фінансові операції... 

Власники фірми присягалися тоді перевіряльникам, що належно оформлять усі дозвільні документи. І нібито «закрилися». Та пожмакані чеки попід стінами свідчать про бурхливу й безперервну незаконну діяльність.



Салон легально працює лише днів зо десять. На документах, сказати б, мокрі печатки. Галицька фірма з претензійною «аглицькою» назвою орендує бічне приміщення на 2-му поверсі ресторану «Шахтар» у підприємця Валерія Курстака. 

Дізнавшися про прихід міліції, пан Курстак прибув невідкладно. Заявив: власників львівської фірми і в очі не бачив. Договір оренди йому привезли вже готовий, застережень не було, то й підписав.  

Члени слідчої групи вимикають комп'ютери, пакують системні блоки у великі поліетиленові мішки. У протоколі зазначають, що вилучили 3 одиниці техніки. Усе решта лишилося на столах і на стіні. У цілком робочому стані...

Усіх формальностей дотримано. Протоколи у присутності понятих складено і підписано. Виходимо на вулицю. Ну, хто б подумав, що в самісінькому центрі міста відкрито працює тіньовий салон, господарі якого гребуть гроші лопатою?.. 

Адже ігроманія — це та сама наркоманія. Та сама залежність, психологічна і фізіологічна.

До речі, у сейфі під столом касирки виявилося 8 тисяч гривень. Хоча касирка запевняла, що здала всю виручку за годину до приходу міліції. 

Подробиці кримінального провадження щодо оборудок в ігорному салоні слідчий УМВС у Волинській області пообіцяв повідомити трохи згодом. 

… Коли дописувала цей репортаж, увесь інтернет, телевізор і радіоприймач заходилися тривожними новинами про бойові дії на Сході України. Визираю у вікно. А салон знову працює на повну! І двері знову навстіж. І гравці звично підіймаються бічними сходами. Кому війна, а кому «вся жизнь — игра...»