До студії «Нововолинська Ділового» завітав цікавий гість із Володимира-Волинського. Це відомий у нашому краї музейник, архівіст, збирач пам'яток давнини Петро Заклекта. Він прийшов поділитись приголомшливою історією, яка досі стукає в його серце й не дає спокою.

Історик Заклекта розповість про події 1944 року в селі Суходоли, що на півдорозі між Володимиром і Нововолинськом...

СТРАХІТЛИВИЙ СПОГАД СТАРОГО КРАЄЗНАВЦЯ
Я - Заклекта Петро Михайлович, мені йде 70-й рік, і за плечима в мене життя історика і краєзнавця.

Великий вплив на мене справив у торчинській школі Григорій Гуртовий - геній волинського краєзнавства. Він хоч мене й не навчав, але я з 7-го класу набивав кишені камінними знаряддями праці. Жив-бо неподалік від церкви села Усичі, а там на пагорбі біля річки Сарни було чимало предметів неоліту, і я їх залюбки збирав.

От і сказав якось Гуртовий: «Бути тобі істориком!»

Дякувати Богу, я його заповіт виконав. Маю десятки розмаїтих публікацій, дещо по столицях колишнього Союзу друкував. Наразі є ще порох у порохівницях!

Ідемо до ювілею, адже 1944 року Україну було визволено від фашистських загарбників. Маю приголомшливе свідчення про ті часи. 
У 1970-х роках я працював учителем історії у селі Суходоли. Намагався дізнатись про минуле не лише з книг, а й у живому спілкуванні зі старожилами. Закарбувалась у моїй пам'яті розповідь старожила Котилка про те, що він бачив на власні очі. Згодом Павловський та інші селяни мені це підтвердили.

Після боїв на річці Буг у суходільському лісі (нині він за 3 кілометри від села - на північ, а до війни село було на південь під лісом) стояв військовий шпиталь. Стояв довго, зо три місяці - з липня 1944 року.

Лікарі просили, щоб для поранених постачали паляниці, молоко, сметану. І селяни в міру своїх сил це возили.

Минуло 2 місяці. Легкопоранені підлікувались, влаштували прощальні вечірки, подякували, все було гарно. Лишились у лісовому шпиталі важкопоранені - приблизно 300 чоловік із 800.

Пастушки завжди пасли худобу під лісом. І от одного осіннього дня Котилко і його товариші побачили: під'їхало кілька великих машин (студебеккери, як хлопці потім зрозуміли). Звідти вискочили і пошикувались воїни, одягнені на парад:  у червоних картузах, суконних гімнастерках. Вони рушили, а до пастушків підскочив офіцер: «Убирайтесь отсюда!»

Хлоп'ята трохи відігнали корів. Минуло хвилин двадцять, і повз них пройшли двоє військовополонених. Один дуже кульгав, а другий мав бинт через груди. Спитали: «Чи є у вас вода?» - «Ні, за гіркою наше село, йдіть туди». 

Чоловіки пішли у тому напрямку. І раптом, на свій подив і страх, хлопці почули сильну стрілянину з боку лазарету. Невдовзі до них вискочила ця велика машина, у ній сиділи четверо. Спитали з матюками: «Ви тут бачили двох полонених?» 
Молодший пастушок сказав: «Так, пішли в село 10 хвилин тому». - «А, вашу мать, будемо вертатися - розстріляємо». 

Пастушки прожогом кинулись  відганяти корів. І тут диркнули за гіркою автомати. Борт був відкинутий, і хлоп'ята побачили, що ці двоє солдатів були мертві.

Отак юний Котилко і його приятелі уникли розстрілу.

Наступного дня помаленьку пішли до лісу старші, потім і діти осміліли, ніхто по них не стріляв. Біля рядків могил,  до яких місцеві звикли за ці два місяці, побачили великий свіжий горб. Це була могила, куди енкаведисти вкинули 300 вбитих ними радянських солдатів, що лікувались у шпиталі.
Нагадую, це осінь 1944 року, село Суходоли біля міста Володимира-Волинського.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лучани вшанували пам’ять воїнів-визволителів (15 фото)

Зі святом 9 травня - Днем Перемоги!