Кавалер бойових орденів та медалей Андрій Щибря з Голоб — один з п'яти ветеранів війни, які визволяли Ковельський район. Окрім перемог на фронті, за плечима ветерана — великий життєвий досвід керівника місцевого господарства, наставника молоді. «Шанувати землю, на якій живеш і берегти мир!» - такими є заповіді ветерана сучасникам напередодні дня Перемоги, - інформує «Телевізійний центр Ковель».
 Уродженець села Петрівська Гута на Черкащині Андрій Щибря пішов на фронт у 17-ять. Після евакуації спочатку на Дніпропетровщину, а потім і в Сталінградську область вирішив «приписати» собі зайвий рік, аби піти в армію разом зі старшими за себе товаришами.
«В Сталінградській області в 1942 році призвали в армію. Мені було тоді 17 років. І хоч я тоді ще був непридатний до армії, я приписав собі 1 рік і пішов на фронт», - розповідає ветеран.
Вперше потрапив на фронт на Курській дузі: водій артилерійського полку підвозив снаряди на передову грандіозної танкової битви. Потім, після перенавчання, служив стрілком-радистом у танкових військах. Двічі був поранений. А Перемогу зустрів у Чехословаччині, під Прагою.
«Тоді було загальним. Всі були раді — і солдати, і населення. Була суцільна радість. Ліковання. Після війни направили воювати на Схід, на війну з Японією. Після її закінчення був демобілізований», - каже Андрій Щибря.
У Голобах, де Андрій Кононович проживає разом з дочкою — Тетяною Андріївною — його знає кожен. Приїхав на Волинь разом з дружиною, яку направили на роботу. Працював у місцевому колгоспі. 25 років був головою господарства. Окрім бойових орденів та медалей нагороджений і орденом «Знак пошани». Але секрет справжньої поваги серед людей і настанови для молоді формулює просто: «Треба любити свою країну. Шанувати землю, на якій живеш. І працювати - в ім'я її добробуту!»
«Немає в нього особливого здоров'я. Ми в цьому році були в обласному госпіталі інвалідів, і в минулому. Ще трошки підтримуємо здоров'я — та й Богу дякувати, живемо!», - розповідають дочка Тетяна Воробей.
На питання прокоментувати сьогоднішні події в Україні сивочолий ветеран мимоволі тягнеться за сигаретою. Каже: з таким життям палити не кинеш. І просить берегти мир. Бо хто, як не він, знає ціну війни...