Путівками у молодість називають ветерани свій відпочинок у одній із волинських здравниць, організований благодійним фондом «Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк». Повідомляє прес-служба благодійного фонду «Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк».

«День народження у тебе, не сумуй, а усміхнись!»– несподіваний початок одного із ранків у санаторії «Пролісок» явно обіцяв такі ж приємні сюрпризи і на весь день. Бо у їдальні здравниці щойно почала сідати за столи перша санаторна зміна, а приміщення вже переповнили пісні і привітання. Це ветерани з Луцька віншували одного з учасників свого клубу «Неспокійні серця»: не було, здається,  кінця пісням, жартам, а у центрі веселого гурту зі щасливою посмішкою стояв чоловік із розкішним... вінком на голові. Подібними вінками у Древньому Римі віншували поважних патриціїв, то ж такий вигляд мав, не зважаючи на певну розгубленість, і наш іменинник. А зблизька виявилося, то просто вінок із польових квітів, маргариток, які на Волині ще називають стокротками. Це ж скільки треба було потрудитися жінкам із клубу, аби з малесеньких квіточок виплести такий багатий вінок. У який заради величності вставили ще й гілку лісової папороті...

Про те, що у санаторій заїхали луцькі ветерани, напевне, стало відомо зразу усій здравниці. У той час і я тут відпочивала, то ж була цьому свідком. Як приємно чудувалися відпочиваючі, люди з різних регіонів України, коли то в одному, то в іншому куточку  «Проліска» зринала до неба пісня. Це наші бадьорі, не зважаючи на досить поважні літа, ветерани. Аби зібралися більше двох – заводили пісню... І з такою душою співали, що  хотілося слухати навіть не пташок, котрі тут мають свій неповторний репертуар, а саме  цих старших уже жіночок та чоловіків.

Благодійний фонд «Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк» вже не вперше відправляє на відпочинок у «Пролісок» членів територіальних ветеранських організацій із нашого міста. Це тільки один, так би мовити, із аспектів підтримки лучан старшого віку. Адже і матеріальну допомогу на лікування надає фонд, коли звертаються у його приймальню, для ветеранських організацій придбали оргтехніку, клубу «Неспокійні серця» допомогли з організацією хору, оплачують баяніста, без якого і хор би не так співав...

Власне це міг би бути досить довгий перелік добрих справ благодійного фонду стосовно тільки однієї категорії соціально малозахищених громадян. Бо є речі, які вартують більше, ніж конкретна сума грошей. Відпочинок кількох десятків ветеранів також коштував солідну суму (адже одна доба перебування у «Проліску» зараз коштує понад 300 гривень). Але якими грошима оцінити емоційний стан цих людей після подібного відпочинку?.. Радість же і адреналін пальцем, як кажуть, не помацаєш. А це ті почуття, які значною мірою додають здоров'я.

«Увага – це найголовніше, що ми можемо дати людям старшого покоління. Вислухати і почути про їхні потреби і проблеми, створити нагоду для спілкування. І обов’язково допомогти. Адже щоразу на зустрічах членів ветеранських організацій все менше і менше. Це покоління, яке може навчити урокам війни. Покоління, до якого держава і благодійники повинні виявляти особливу увагу. Відпочинок у «Проліску» – один із способів подякувати ветеранам», – каже заступник голови правління благодійного фонду Ірина Констанкевич.

 Нині ветерани називають відпочинок у санаторії «щасливими днями».

– Я тут як ще раз на світ народився! Таку відчув радість, що просто – живу, – щиро признається Іван Гаврилович Полянський, котрий уже «розміняв» 75 років. Він співає у хорі клубу «Неспокійні серця». І в колі ровесників та однодумців йому цікаво, як і 76-річному Володимиру Петровичу Лебедюку. І співаємо разом, і танцюємо разом, і просто дружимо, кажуть дідусі.

Ці люди у своєму житті не надто, як кажуть, балувані відпочинком взагалі. Все працювали на державу... Андрій Дмитрович Матвійчук, котрому й випало так інтригуюче відзначити 74-річчя у санаторії, з вінком на голові вийшов і з їдальні. Почуття вдячності його просто переповнювало. Вдячності колегам із клубу «Неспокійні серця» та ветеранської організації «Оберіг», котрі так тепло, з вигадкою привітали. Вдячності благодійному фонду за відпочинок, бо ж оце Андрій Дмитрович тільки вперше за довгий вік у санаторії й опинився!

Якими були ці дні у волинській здравниці для людей, яким таку можливість надав благодійний фонд Ігоря Палиці? Ірина Йосипівна Поліщук, Ніна Дмитрівна Гупало, Марія Домініківна Мацюк розказують: і скільки позитивного адреналіну отримали, скільки наспівалися, скільки разів і у спортзал бігали... А ви думали, що то – бабусі... Ще й два рази дискотеки мали, на яких танцювалося не так, як у молодості. У молодості, кажуть, танцюєш з певною оглядкою, аби комусь сподобатися, аби хтось не осудив... А тут танцювалося на всю душу!

У свій останній вечір луцькі ветерани ще довго зворушували «Пролісок» неймовірної краси співом. Ходили прощатися з річкою Путилівкою, на березі якої у сосновому лісі і стоїть наша волинська здравниця. Вже стемніло, та душа так хотіла вихлюпувати радість! То ж як завели гуртом «Волинь моя», то кияни, які відпочивали, з віком мало не повипадали: заслухалися.

– А вранці, – кажуть жінки, – ми пішли у молитовну кімнату у санаторії. Помолилися не тільки за себе і рідних, а й за працівників благодійного фонду, які організували нам такий неповторний відпочинок, за нашого благодійника Ігоря Палицю. Подякували і Богу, що не залишає нас у старості наодинці з хворобами та проблемами.

Автор Наталія Малімон