Назви я статтю якось банально, але з претензією, на кшталт «Луцьк - місто контрастів», мабуть, не дуже зблудив би проти істини. Відвідуючи це місто перший раз в житті, я не був готовий до того, що воно буде мене дивувати чимось, крім спокійної, заколисуючим розміреності життєвого ритму (травневі вихідні все-таки!) віддаленого на 400 километрів від столиці обласного центру. Проте в процесі ознайомлення з Луцьком активно дивуватися, дивуватися і навіть захоплюватися доводилося не раз, - пише канал 112 Україна.

Почнемо з того, що Луцьк дуже еклектичний по своїй суті, поєднуючи, здавалося б, непоєднуване. Справа не тільки в архітектурі, типовою, напевно, для будь-якого західноукраїнського міста: «хрущоби» по сусідству зі старорежимними будинками імперської епохи - з одного боку і сучасними новобудовами - з іншого. Луцьк здався мені містом, який перебуває в пошуку власної ідентичності на перехресті історичних шляхів, але - і це головне - який зовсім не зазнає очікуваних незручностей в ході цього пошуку. Ось простий приклад: прямо навпроти входу в потворну, в стилі радянського занепадницького конструктивізму, будівлю центрального Рагсу (яку місцеві - україномовні мешканці старої колоніальної звичкою так і називають: «загс») в найближчому майбутньому стоятиме пам'ятник Степану Бандері - постамент вже зведений і готовий до експлуатації. Передчуваю забавне сусідство з цілим гроном підтекстів.

Якщо поїдете в Луцьк, обов'язково відвідайте Меморіал Вічної Слави. Ця локація - чудова ілюстрація того, як можна, не загинаючи і не вириваючи сторінки з книги свого минулого, одночасно писати якісно нові. Як вже можна зрозуміти з назви, меморіал в першу чергу присвячений пам'яті радянських воїнів, загиблих у роки Другої світової війни. Високий обеліск, який є частиною тематичної скульптурної композиції і одночасно ключовим елементом ландшафту, покликаний додатково підкреслювати цю зв'язок. Факт номер один, яким я був якщо не вражений, то неабияк здивований, такий: підніжжя обеліска буквально потопало у квітах, причому не стільки за рахунок «номенклатурних» вінків, покладених місцевими чиновниками з нагоди 9 травня, скільки за рахунок простих і зворушливих букетиків гвоздик, тюльпанів та бузку, подносимых звичайними громадянами. І це в місті, що традиційно і небезпідставно вважається «бандерівським»! Факт номер два (і головний): в кількох десятках метрів від пам'ятника радянським солдатам - могила Василя Мойсея, молодого хлопця з міста Ківерці (містечко-сателіт в14 кілометрах від Луцька), загиблого в ході відстрілу мітингувальників на київському Майдані 20 лютого поточного року. І теж дуже, дуже багато квітів. Насилу уявляю собі могилу одного із Небесної сотні по сусідству з меморіалом радянських воїнів в якомусь обласному центрі Сходу. Луцьк ж в цьому відношенні демонструє зразкову обопільну толерантність і гнучкість, як би передаючи привіт різного роду провокаторів, дипломованим тролям та іншим городнім шкідників, вещающим про свавілля «бандерівців, які прагнуть знищити пам'ять про Велику Перемогу». Ну, ви зрозуміли. Поїхали далі.

Звичайно ж, жителі Волині (серед яких, природно, і лучани) одностайні у своєму патріотичному спрямуванні. У цьому сенсі там немає недоречних півтонів, демагогії і «але» після коми, хіба що в межах нескінченно малої статистичної похибки. Втім, і такий не спостерігалося. Семеро загиблих з числа Небесної сотні були волинянами - факт красномовний. Ті, хто живі, хочуть затишного та спокійного життя в межах єдиної і неподільної України, причому бажано в складі Євросоюзу. Лучани знають, про що кажуть, під боком Польща, куди завжди можна порівняно без проблем змотатися на вихідні і перейнятися духом європейського благополуччя. 

                                                                                         Олексій Кондратюк