Поранений у бою під Волновахою волинянин Олександр стверджує, що частина мешканців Донеччини прихильно ставляться до українських солдатів, проте частина – все ж допомагали терористам.

«Я не скажу, що всі місцеві до нас погано ставилися. Десь п’ятдесят на п’ятдесят. Були люди, які відверто казали: зла на нас не тримають, але допомагати бояться через помсту сепаратистів. Окремі приходили, воду мінеральну приносили. Чи вони дійсно співчували, чи навпаки – розвідували обстановку в нашому таборі?», - цитує Олександра, який лікується у Луцьку, Волинська газета.

З кривавої розправи вдосвіта 22 травня солдат пригадує найбільш вражаючі деталі. Але й досі, каже, не може усвідомити, що це сталося з ним і в реальному житті.

«Я спав у наметі, як почув стрільбу. Спершу не зрозумів, що діється. Але постріли і вибухи продовжувалися. Ми схопили автомати. Почали відстрілюватися. Хоча розуміли, що то марно. Нас закидали гранатами. По нас цілили снайпери. Оточили з усіх сторін і вбивали, вбивали, вбивали… Мене осколком ранило в руку, плече, сідниці. Кругом стогін, крики. В якусь мить підбіг наш боєць. Простягає обидві руки: «Перев’яжи!». І ті шматки м’яса, причеплені до його кісток, досі стоять перед очима…», – пригадує Олександр.

На відміну від ситуації в Луганську, коли медики не захотіли допомогти пораненому волинянину з Національної гвардії, у Волновасі нашим бійцям помагали не лише медики, а й цивільне населення. І за це Саша передає подяку:

«Того бійця, якому пошматувало обидві руки, тамтешній уже старшого віку чоловік завіз до райцентру власним транспортом. Та й машини «швидкої» прибули на місце події за хвилин десять після того, як із поля бою втекли сепаратисти.