Вчора, 9 червня, повернулися додому з полігону «Широкий лан», що на Миколаївщині, 7 нововолинських жінок — дружини мобілізованих. Провели вони там цілий день. Свято Трійці зустріли на плацу, де спека сягає 35 градусів. Пише Нововолинськ діловий.

Одна з цих відважних солдаток — 26-річна Аня, мама двох малят. Із репортером «НД» вона спілкується на армійську тему два місяці поспіль. Адже свого чоловіка Аня зі слізьми на очах відпустила «на навчання» ще 10 квітня...

Мобілізували Дмитра за повісткою, хоча на його утриманні 5-річний син і дочка (на той час їй було 1 рік 9 місяців). У військкоматі запевнили: служитиме у Володимирі-Волинському. Армійську службу свого часу відбув як належить.

Перші два тижні Дмитро і його товариші провели на полігоні 51-ї бригади під Володимиром. Згодом — вишкіл на рівненському полігоні і тривожна невизначеність. То «відправляли» на українсько-білоруський кордон, то у Полтаву. Зрештою, 7-8 травня посадили невеликими групами у потяг — і скерували на кордон Дніпропетровщини й Донеччини. Станція Межова, далі — машинами. 

У потязі аж до останньої хвилини не знали пункту призначення (секретність!), а їхали в непевності 2 доби... 

Облаштувались у Дачному нормально. 18 травня Дмитро повідомляв, що все спокійно, риють окопи. Видали йому нарешті зарплатню — 1400 грн., а перед тим — 300 гривень авансу. Це, власне, й усі гроші за службу з 10 квітня... 

Бронежилетів тоді майже не було. Це вже тепер посилено підвозять волонтери. А генерали обіцяють забезпечити всіх аж після 14 червня…  

Удосвіта 22 травня терористи розстріляли віддалений блокпост під Волновахою. Після цієї приголомшливої трагедії та численних протестів волинянок, які вимагали повернути їхніх синів і чоловіків із "гарячих точок" у рідні краї, основний склад бригади наприкінці травня — на початку червня перевели на Миколаївщину. Туди ж привезли й новачків, які проходили вишкіл у Рівному. 

Знову ж таки — генерали примусили всіх тоді добряче понервувати. Адже 25-26 травня командири запевнили військовослужбовців 51 ОМБр, що ті зі сходу повернуться на рівненський або володимир-волинський полігон. Натомість завезли їх на «Широкий лан» і  спровокували цим неабиякі заворушення. Тоді чимало мобілізованих відмовились вийти з вагонів і вивантажити техніку. Перемови були важкими і тривалими. Зрештою, 51-а ОМБР дислокувалася-таки на Миколаївщині.

Оце ж на полігоні «Широкий лан» Дмитро і перебуває з кінця травня. 

Напередодні Трійці жінки з Нововолинська й Жовтневого вирушили на Миколаївщину — провідати своїх вояків. Розповідає Аня, дружина мобілізованого Дмитра:  

— Поїхали ми 7 червня. Нововолинський мер Сапожніков надавав автобус тільки на словах, тож ми підключилися до володимирських дівчат. Туди їхало 38 чоловік. Допомагала з поїздкою Володимир-Волинська міська рада, але ми за дорогу сплатили по 450 грн. Точніше, по 500, бо ще по 50 гривень здали для тих хлопців, до кого близькі не приїхали. Завезли їм гостинці.

Типові пейзажі на півдні України...

— У скільки вам обійшлась уся поїздка? 

— Ой, не питайте. Удома на 500 гривень накупляла самих лишень продуктів. А ще придбала шорти і футболку — хоч у Дмитра є, але, може, у когось нема. Накупила шкарпеток 20 пар і трусів 20 штук. Ну, й залишила там гроші — 300 гривень. Бо зарплату їм поки не дали, обіцяють виплатити 14 червня. Отак набралася боргів, покинула грудну дитину і поїхала.

Насправді багато нововолинських жінок хотіли їхати, але ж дорого, а спонсорів не виявилося. Ми самі вирішили надати своїм воякам допомогу. Завезли багато води — понад 20 ящиків, а також печиво й цукерки — ящиками й упаковками. Хлопці лишились задоволені. 

— Що вас у тих краях здивувало, Аню? 

— Нічого особливого там нема — поле, дерев мало, спека 35 градусів. Але місцеві ставляться добре. Хлопці нарікають на спеку й дуже хочуть додому. Готові й далі служити, але на своїй території. Одне радує — що тримаються один за одним, стоять горою. Настрій у них бойовий.

Учора робили для них свято возз'єднання родин. Дуже багато людей приїхало. Були й репортери, знімали. Військовий журналіст вислухав правду солдатів і сказав, що їхне інтерв'ю записувати не буде. А хлопці просто розповіли, як живуть, чим харчуються і як із ними говорять генерали...

— А як же ті генерали говорять?

— Мені знайомий розповідав, він із 3-го батальйону: «Зробили з нас алкоголіків, хоча не всі ж п'ють». Їхньому взводу тут на полігоні генерал Колесник заявив: «Поїдете відстоювати свою честь на Донецьк, будете кров'ю омивати». 

— Он як! А генерал із ними не поїде свою честь захищати?..
Аню, а як там тепер із харчами? Ви раніше розповідали про цвілий хліб, про кашу з пліснявою... 

— Так, харчуються кашами з резервів. Але завдяки волонтерам зараз ніби краще.

— Чим займаються солдати? Ганяють їх командири чи не дуже? 

— У карти грають. )) Раніше окопи рили. Мого не ганяють, іще багатьох не ганяють, а деякі часу не мають відпочити. Командири в них такі самі, як вони, керувати не вміють, нічого добитися не можуть. І ніхто їх не вчить, хоча обіцянка була, що у командирів буде якесь навчання.

Знаю ще за воєнкома нашого, що вони його ледь не прибили.

— За що?! 

— За брехню. Вони ж не бачили його ще з часу мобілізації. Як забирав, то казав: «Усе буде добре, будете у Володимирі». То вони йому показували, як виглядає Володимир…

Продовження розмови читайте завтра вранці.