В той час, коли весь світ об’єднується в боротьбі з фінансовою кризою, в Україні ж і досі між представниками влади продовжують вирувати політичні пристрасті. І судячи з того, що відбувається, можна зробити висновок, - протистояння між Президентом і прем’єр-міністром ніяк не зменшується, а впевнено набирає нових обертів.  

Доки українські політики не знайдуть в собі політичну волю для подолання політичної кризи в Україні, економічна ситуація в країні не тільки не покращиться, а й далі погіршуватиметься. Так вважає наш співрозмовник один з лідерів всеукраїнської громадської організації «Громадянська кампанія ПОРА», співголова Інституту національних інтересів та співкоординатор Ліберального українського клубу Андрій Юсов. 

- Між Президентом і прем’єром розгорівся новий конфлікт. Тепер з приводу кулуарних домовленостей Тимошенко про надання п’ятимільярдного кредиту РФ. Що це: зрада національних інтересів з боку Тимошенко, чи черговий етап політичної боротьби між Президентом і прем’єром?  
- Звинувачення Президента багато в чому справедливі, й що стосується невигідних для України газових домовленостей, і що стосується дивної та ледь не детективної історії з п’ятимільярдним російським кредитом для України. Однак, абсурдним є те, що ані за словами президента, ані за виправданнями прем’єра немає жодних конкретних дій. Якщо ж все те, про що говорить сьогодні президент правда, тоді повинні працювати не тільки РНБО, але й СБУ, прокуратура та суди. Якщо ж те, що говорить Президент неправда, тоді прем’єр-міністр повинна реагувати по-іншому, а не виправдовуватись, що вона чогось не знала, або документ, який показує Президент є неправдивим. Найгірше в українській політиці те, що вона ефектна, але неефективна. 

- Чи міг скандал з російським кредитом стати однією з причин того, що Міжнародним валютним фондом було відкладено надання Україні другого траншу кредиту?
- Так. Звичайно, що нікому, а тим більше фінансовому крупному партнеру, не сподобається подвійна кулуарна гра. І в даному випадку, те, що світ несподівано дізнався про намагання України заключити п’ятимільярдний політичний кредит для України аж ніяк не сприяло довірі до нас з боку міжнародних партнерів. Я кажу політичний, бо Росія на відміну від МВФ держава, яка межує з Україною, а також є державою з визнаним в усьому світі недемократичним укладом влади. І очевидно, що надання кредиту Україні для Росії носить не фінансовий, а політичний характер. І саме те, що ми досі не знаємо на яких умовах Тимошенко залучає цей кредит для України (а суспільство сьогодні буквально висмоктує цю інформацію з пальця) зайвий раз підкреслює, що на противагу кредиту від МВФ, де чітко і прозоро описано весь алгоритм отримання кредиту, витрачання грошей і контроль над їх витрачанням, тут ми цього не бачимо.

- Які преференції з боку Росії подібний кредит може надати Юлії Тимошенко?
- Фактично, цей кредит можна розглядати як пряму фінансову підтримку з боку Російської Федерації виборчої компанії Юлії Тимошенко як кандидата на посаду президента України. Я не розумію чому глава держави, або наближені до його оточення експерти, не розглядають це питання під таким кутом. Безумовно, довго можна говорити про те, що це несподіваний, кулуарний кредит, який не вигідний економіці України. Але є головне - цього року розпочинається виборча кампанія президентських виборів і, на жаль, як і в 2004 році є кандидат знову ж таки від влади, який намагається залучити пряму фінансову підтримку із закордону і найближчого зарубіжжя. Причому, до Росії тут немає жодних претензій, тому що вона традиційно як і часто ефективно, захищає свої національні інтереси, геополітичний вплив (інше питання якими методами), і напевно з історичного погляду має на це право. Але, українська еліта ніяк не може витримати тест на зрілість і в раз у раз кидається до найпростіших партнерів. А таким партнером якраз і є РФ, бо вона готова надати пряму підтримку, на відміну від складного Заходу, з якими дуже довго і марудно треба домовлятись: давати обіцянки щодо системних реформ, виглядати реформаторами, демократами, гратись в громадянське суспільство. Дружба з Росією всього цього не потребує, вона потребує виконання конкретних зобов’язань, і вся ця важка і непотрібна ширма для українських політиків як демократія, громадянське суспільство, реформи, перетворення, відпадає як непотрібне і неактуальне. Так було з Віктором Януковичем в 2004 році, сьогодні так відбувається з Юлею Тимошенко. Чи зробить громадянське суспільство висновки в ході президентської кампанії? Чи зробить їх українська влада, яка сконцентрована сьогодні не тільки в руках прем’єр-міністра, а й Президента, Верховної ради, і прокуратура? Хочеться вірити, що зробить.

- Яку сьогодні роль відіграє українська опозиція на політичній арені?
- У нас проблема комплексна, тому яка влада, така і опозиція. На жаль, сьогодні Партія регіонів, маючи найчисельнішу фракцію у Верховній раді і традиційно будучи найбільш структурованою парламентською силою, свої функції опозиції, в європейському розумінні, аж ніяк не виконує. Тіньовий уряд часто-густо просто не працює, а коли з’являються, то швидше це нагадує якісь оперативні коментарі, ніж пропозиції системних підходів. Я не розумію, чому немає зрозумілої позиції тіньового уряду, української опозиції, зрештою це не тільки Партія регіонів, у нас сьогодні офіційно в опозиції і Комуністична партія, яка останнім часом часто голосує з БЮТ в парламенті. Але офіційно вони знаходяться в опозиції і також мають давати альтернативні бачення подій, а не займатись самовільною критикою Президента. У нас криза не тільки влади, у нас криза цілої системи: влади і суспільства, влади і системи стосунків. Звичайно, що сьогодні Україна разом з усім світом стикнулася паралельно і з глобальною фінансовою кризою, але вирішити її можна буде тільки після подолання української політичної кризи.

- Як саме подолати політичну кризу в країні?  
- Звичайно, тут мова йде про політичну волю, бо законні інструментарії в достатньому обсязі сконцентровані і в руках Президента, і прем’єр-міністра, і парламенту, якщо в нас сьогодні є парламентська більшість. (До речі, так ніхто й не знає чи існує така більшість чи ні, оскільки 226 підписів під більшістю так ніхто і не побачив.) Повноваження в усіх є, але політичної волі немає, ми бачимо, що дедалі ситуація не покращується, а навпаки погіршується, і з якою картиною стосунків владних еліт, бізнесу ми прийдемо до наступних президентських виборів, страшно навіть і подумати. 
 
- Питання щодо проведення дострокових парламентських виборів ще актуальне? 
- Більшість експертів, теоретиків, громадських діячів, так чи інакше в своїх коментарях і оцінках схиляється до проведення дострокових парламентських виборів. І єдині, хто категорично виступає проти – це депутати ВР та, в першу чергу, члени урядової коаліції. Я думаю, що суспільству ці вибори потрібні, бо ми бачимо неефективний парламент, поки що непрацюючу більшість. Ми бачимо, що політична криза продовжується і тягне країну в кризу економічну, з якої ще, на жаль, не видно виходу. Інша справа, що наступні парламентські вибори, так як і місцеві, мають проходили за іншою виборчою системою. Адже, якщо вибори і наступного разу будуть відбуватись за закритими пропорційними списками, коли ми по суті, обираємо не народних обранців, а партійних лідерів, згідно, особистої, фінансової та іншої симпатії чи антипатії, нічого не змінять. Однак, ситуацію змінювати потрібно. Більшість політиків і експертів з різних таборів зараз говорять про доцільність проведення і парламентських і президентських виборів одночасно. Якщо таке рішення сприятиме процесу, то очевидно, що без доброї волі, принаймні частини ВР дострокові вибори неможливі. Хоча тільки виборами тут не обійтися, тут потрібно не стільки зміни до Конституції, як зміна владної системи.
Марина ГУБСЬКА спеціально для „Під прицілом”