Незважаючи на постійні заклики берегти природу і заламування рук екологами, гори сміття в нашій країні продовжують рости. Журналісти проаналізували, як можна вирішити целофаново-недбальську проблему в Україні. Про це пишуть Факти.

Інсталяції зі сміття сьогодні вже неодмінний атрибут освоєних Карпат. Барвисті нашарування відходів – суто місцевого походження, продукт життєдіяльності тутешніх мешканців. Навіщо далеко ходити, коли навпроти двору – швидка гірська річка. Вона вичистить непотріб краще за будь-якого двірника. Інколи, чи-то через залишки сумління, чи з естетичних міркувань, гори пластиково-целофанового непотребу маскують гілками, щоб очі не мозолило. Оази з плівки, пластмаси, пляшок і бляшанок оточили навіть перлину Карпат – заповідне озеро Синевир, одне із семи чудес України. З такими темпами та господарюванням замість гір смерекових ростуть вершини пластикові. Всьому вина – гроші, точніше їхня відсутність, а ще більше – звичайне недбальство. - В нас дуже близько або річка, або дорога, або лінія електропередач, і щоб абсолютно законно зробити необхідний полігон, то практично кожне село має з тим проблему, бо така географія району, - пояснює голова Міжгірської держадміністрації Закарпатської області Андрій Шекета. - Я думаю, що людину, яка вирішить проблему сміття в Межигірському районі, будуть пам’ятати багато-багато років.

ВІДЕО МОЖНА ПЕРЕГЛЯНУТИ ТУТ


Те, що для німця чи британця – дикість, для українця – норма. Гори сміття множаться і підповзають під вікна. Офіційних полігонів в Україні на пару з неофіційними – більше 10-ти тисяч гектарів. Причому аналогічні проблеми турбують не лише віддалені регіони з недостатнім фінансуванням, а й, здавалося б, цілком багату столицю. У київському міському управлінні благоустрою звітують – працюємо. От тільки як?! Сміттєзвалища ростуть, мов гриби, інспектори закривають на це очі.

Бо мало зафіксувати факт, потрібно ще й паспортні дані порушника отримати, інакше протокол – не за законом. - Замість того, щоб висіли плакати, які рекламують горілчані та тютюнові вироби, мають висіти плакати, які роз’яснюють екологічні вимоги, що ставить перед нами саме життя, - переконаний начальник відділу екологічного контролю Олександр Посмітний. – Треба показати, скільки людей помирає від раку, тому що дихає хімічними речовинами, кинутими під ноги, що стається, коли роблять несанкціоноване звалище на краю села, а потім п'ють воду з колодязів. Державні програми з будівництва сміттєпереробних заводів успішно поховали. Роздільне збирання – роками у стадії безуспішного експерименту. Сміттєва мафія, яка контролює звалища, готова мільйони віддати, аби тільки все лишилося, як є.

Політики обіцяють країні зміни, а тему довкілля та непотребу більшість або не порушує взагалі, або ж тримає в останніх рядках своїх виборчих програм. І, як правило, до їхнього втілення руки не доходять. Хоча сьогодні в Україні вже майже 40 мільярдів тонн відходів, які отруюють життя і міст, і сіл, у яких живемо ми з вами.