З проханням допомогти зібрати кошти на лікування ковельської поетеси Раїси Марчук-Мороз звертається член Національної спілки письменників України Тамара Костецька, наголошуючи, що «вона лише своєю присутністю і своїм поетичним словом допомагала дихати Майдану». Пише Інформаційне агентство Волинські Новини.

«Ми познайомилися у Києві на Майдані в січні 2014 року. Тоді ще була жива «Небесна Сотня»… Мене вразило те, що жіночка із Ковеля натхненно читає «майданівцям» чисті, проникливі, інколи не дуже вправні технічно, проте світлі й життєстверджуючі рядки. Це була така підтримка всім Героям промерзлого Майдану! Це був голос із Лесиної Волині, який кликав до перемоги! Здавалося, що вся Україна, представлена на Майдані, була вдячна цій ковельській пані за підтримку. Згодом я дізналася, що не все в житті Раїси таке світле, як у її творах, що вона очолює асоціацію «Особлива дитина», має серйозні проблеми зі здоров’ям власної дочки. Та й сама хворіє…Тому мені хочеться сказати від усього нашого Майдану: пані Раїсо, тримайтеся! Вас знову чекають на Майдані, як чекають Ваших світлих та чистих поезій! Молимося за Вас!» – мовить Тамара Костецька.

Народилася Раїса в простій селянській родині в селі Білин Ковельського району. Від рідної землі набиралась сили, з народного джерела черпала мудрість й любов до рідного краю. Після закінчення школи навчалася у Володимир-Волинському педагогічному училищі. Працювала вихователем у дитячому садочку. Багато хто знає Раїсу Петрівну як колишнього депутата Ковельської міської ради та голову місцевої асоціації «Особлива дитина».

У листопаді 2012 року відбувся творчий вечір поетеси Раїси Марчук-Мороз, який був присвячений її особистому ювілею – 50-річчю від дня народження та виходу в світ четвертої збірки віршів «Мої ромашки». Як зазначив у передньому слові до збірки письменник, член Спілки журналістів УкраїниСтепан Скоклюк, «все в цих рядках – пережите, вистраждане, оповите ніжністю жіночої душі, яка прагне кохання, високого злету у людських стосунках. Така поезія дається від Бога і притаманна тим, хто відчуває біль не лише близьких, а й травинки, вербички, тієї калини, що хилиться в лузі».