Оксана Ремінська (на фото), уродженка села Городок, ось уже десять років підносить престиж не лише рідної Волині, а й України. Вона — магістр енергетичного менеджменту та зовнішньої політики. Працює експертом в організації UNIDO (Організація Об’єднаних Націй із промислового розвитку) в Києві. І це ще аж ніяк не межа її професійних досягнень. Про це пише журналіст газети Волинь-Нова Людмила Власюк.
     
     «УСЕ ПОЧАЛОСЯ ІЗ ЗАХОПЛЕННЯ НІМЕЦЬКОЮ»
Дівчина ще у школі з особливим ентузіазмом взялася за вивчення іноземної мови, ніби відчувала, що вона їй неодмінно знадобиться.
— Коли в 10 класі здобула перемогу на районній олімпіаді з німецької мови, отримала запрошення навчатися в лінгвістичному коледжі, що в Маяках, — розповідає Оксана Ремінська. — Та я відмовилася, бо, крім іноземної, любила математику. Тоді й вирішила поєднати ці два предмети у своїй майбутній професії.

За рік вступила до Харківського політехнічного університету. Отримувала факультетську стипендію, неодноразово брала участь у Всеукраїнському конкурсі з енергоменеджменту.

— Саме в університеті продовжила вивчення німецької мови, — каже моя співрозмовниця. — І вже 2005 року вперше поїхала за кордон — успішно склавши мовний іспит, за програмою міжнародного обміну навчалася у Клагенфуртському університеті (Австрія). Так здобула свою першу спеціальність — енергоменеджер.
А потім пройшла вишкіл у дипломатичній академії, де впродовж двох років, окрім інших обов'язкових дисциплін, опановувала англійську мову, якою наразі спілкується значно частіше, ніж німецькою.
Участь у другій Міжнародній тренінговій програмі, яку реалізовували за підтримки уряду Японії, взяла в 2012 році, коли працювала в управлінні міжнародно–інвестиційної політики Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України. Наступним досягненням дівчини стала Міжнародна тренінгова програма «Енергетичний менеджмент муніципалітетів», яку підтримали уряд США та Агентство США з міжнародного розвитку.
— Всі учасники жили в місті Клівленд, в американських сім’ях, — ділиться спогадами Оксана. — Вражена була, зустрівши там наших співвітчизників із Західної України, які розмовляють українською мовою, ходять до української церкви та додержуються національних звичаїв і традицій. У Клівленді навіть є територія, яка так і називається — «Українська околиця», та Український музей, де можна побачити унікальні експонати. Їздили ми й до Ніагарського водоспаду, що на кордоні між США та Канадою. Чотири останні дні провели в славному місті Чикаго.
А торік у вересні Оксана Ремінська повернулася вже з четвертої Міжнародної тренінгової програми, яку впродовж трьох тижнів приймав Стокгольм.
     
     «У ВІДНІ ПОЧУВАЮСЯ… ЯК УДОМА. А ОТ ПАРИЖ НЕ СПОДОБАВСЯ»
Подорожі… Це те, чим полісянка живе, що надихає її, дає наснагу для нових звершень. Побачене на екранах телевізорів не передає тих відчуттів, коли на власні очі вивчаєш незнайомі місця та краєвиди, знайомишся з традиціями та культурою інших народів, пристосовуєшся до нового клімату, кухні, стилю життя.
З–поміж усіх країн найбільше люблю Австрію, — захоплено розповідає Оксана, одразу зауважуючи, що Україна — поза конкуренцією. — Навіть перебуваючи в аеропорту Відня, коли пересідаю на інший рейс, почуваюся, наче вдома. Маю світлі спогади про австрійські Альпи. Доглянуті гірські луки, корівки з дзвониками на шиї, горщики з калачиками на кожному підвіконні, казкова архітектура та завжди усміхнені обличчя неспішних австрійців. Вразила своєю традицією та культурою Японія. І сьогодні там можна побачити гейш у національному вбранні, чайну церемонію, мінімум три поклони при вітанні та прощанні, а також всі інші елементи культури Сходу. А ще дуже сподобалися Ніцца та Монако, адже вони розкинулись на Голубому березі Середземного моря. Надзвичайним контрастом закарбувалося у пам'яті Чилі, де природа змінюється з півночі на південь. Поблизу міста Пукон — п’ять живих вулканів. У деяких магма підходить так близько, що нагріває мінеральні джерела. А от Париж не сподобався. Попри красиву архітектуру, місто дуже брудне. Романтичність французів — це радше стереотип, бо на мене вони справили враження дуже непривітних та пихатих людей. Причому населення таке строкате та багатонаціональне, що, якби не знав, де ти, можна було б подумати, що в якійсь африканській країні, а не у столиці романтики.
     
     «КОЛИ ПИТАЮТЬ, ЗВІДКИ Я РОДОМ, ВІДПОВІДАЮ: «З УКРАЇНИ!»
Побувавши в Єгипті, Франції, Монако, Австрії, Угорщині, Естонії, Чилі, США, Японії, Швеції, Оксана з гордістю говорить про те, що Україну там знають і поважають. Хоча їй доводилося бути свідком і того, що її колеги, на запитання «Звідки ви родом?» відповідали: «З Росії».
Завжди кажу, що я з України, що ми самостійна держава та самобутня нація, — патріотично заявляє Оксана. — Кажу, що пишаюся тим, що я — українка, і завжди розповідаю, які у нас цікаві традиції, смачна кухня, гарні місця та краєвиди, замки та фортеці, про Кличка, Шевченка та футбольний клуб «Динамо». Начувані іноземці й про вроду українок. Син мого викладача зі Швеції відпочивав одного літа в Україні. Коли поцікавилася, що йому особливо запам’яталося, він ані хвилі не вагався: «Українські дівчата. Вони надзвичайно вродливі».
Її заповітна мрія — щоб у нашій країні нарешті настала стабільність. Бо тоді така стабільність настане в кожній українській родині. І ще дуже хоче мати бібліотеку, гірські лижі та власне житло, вишити собі сукню.
— Важливо ніколи не переставати мріяти і пам'ятати, що прожити життя і жодного разу не впасти неможливо. Як казав один мудрець, прожити життя — означає впасти сім разів, а піднятися вісім, — переконана Оксана. — А Бог завжди посилає нам людей, які підтримають, допоможуть чи просто дадуть хорошу пораду.