«Неопублікована розмова з Анатолієм Дімаровим» – так називається інтерв’ю Тетяни Терен, записане з відомим українським письменником, уродженцем Полтавщини. Цей текс під рубрикою «Життя» запропонувала сьогодні своїм читачам «Українська правда». Повідомляє, посилаючись на life.pravda.com, «Волинська правда».

Справжнє прізвище відомого українського прозаїка, лауреата Шевченківської премії Анатолія Дімарова – Гарасюта. Він народився 1922 року на хуторі Гараськи неподалік від Миргорода. Під час розкуркулення, аби вберегти дітей, батьки розлучилися. Мати переїхала в село Студенок на Харківщині й змінила в метриках прізвища дітей – з батьківського Гарасюта на своє дівоче.

Шлях у літературу Анатолій Дімаров фактично розпочав із Волині. Незадовго до завершення земного шляху з майстром слова (помер 29 червня 2014-го) було записано інтерв’ю, що побачило світ сьогодні в «УП».

«Своєю другою батьківщиною вважаю Волинь, Луцьк, – розповідав Анатолій Дімаров. – Я туди приїхав сталіністом, партизанський загін організував. А коли наші війська звільнили Луцьк від німців, слідом за нами прийшли кадебісти. Чим вони зайнялися в першу чергу? Бібліотеками. Почали вилучати всі книжки, які видавалися в Західній Україні, і звозити в церкву, щоб пізніше спалити. Вони навіть «Капітал» Маркса викинули, бо за радянської влади «Капітал» видавали без останнього розділу, у якому автор переглянув свої погляди й сказав, що диктатура пролетаріату обов`язково приведе до диктатури одиниць і свавільного терору. Я тихенько вкрав «Капітал» і законспектував той останній розділ».

Згадуючи про так званий радянський період, письменник констатував: «Правди ніхто писати тоді не міг. Уявіть лишень, як ці письменники вільно дихнули в часи незалежності, і як у них груди боліли від цього вільного повітря».

«Я воював за Радянський Союз і за Сталіна. Але Луцьк зробив мене націоналістом», – зізнавався Дімаров.