Цього молодого сміливця можна вважати героєм України, адже він зробив для популяризації нашої країни набагато більше за тих, хто носить орден «Золота Зірка». У це годі повірити, та житель села Жидичина Ігор Случик кладе зарплату на депозит, щоб накопичувати гроші на подорожі світом. Найпершими побратимами волинянина у чужих далях є синьо-жовтий прапор та Гімн України. Тому коли зовсім нещодавно він здійснив сходження на 6194-метрову вершину Мак-Кінлі, уся Аляска побачила наш прапор і почула милозвучне «Ще не вмерла України». Ігорю вдалося втілити мрію славетного українця, однодумця Шевченка, Куліша й Драгоманова, отця Агапія Гончаренка, який понад усе прагнув заснувати на Алясці тринадцяте пристанище Запорізької Січі, - пише сайт Волинь Sport.

 У гори в штанях, а в банк – у шортах

Кількості та різновидів його мандрівок не злічити, проте в арсеналі альпініста, дайвера та легкоатлета Ігоря Случика є п’ять сходжень за 5 000 метрів, а цим похизуватися може не кожен. Про більш легкі сухопутні туристичні походи й говорити не доводиться. Коли в одній із подорожей на Охотське море він написав поему аж на вісімнадцять друкованих листків, його друзі й колеги були приємно шоковані. Нині нікого не дивує те, що він щодня велосипедом дістається із Жидичина до Луцька на роботу, де знімає спортивний одяг, одягає краватку та йде виконувати обов’язки банківського працівника. Його директор частенько жартує, що навіть він не може собі дозволити приїхати в банк… у шортах.

Буквально місяць тому Ігор повернувся з Аляски, де разом із двома киянами, двома львів’янами, севастопольцем, костопольцем та лучанином Олександром Оришком втілив у життя сходження на найвищу точку Північної Америки – гору Мак-Кінлі, або як її називає тамтешнє населення – Деналі. Це частина найбільшої за простяганням гірської системи на Землі Кордильєр, які пролягли від Аляски до Аргентини й Чилі. Ігор зізнається, що заради цього він два роки заощаджував на пиві та розвагах і клав зекономлені гроші на депозит. До того ж, як сам сказав, приказка «Щоб ти жив на одну зарплату» – це про нього. І якщо інші беруть відпустку для ремонтів чи гулянок, то він – для втілення мрії.

 Боролися не тільки з вітром 180 км/год, а й із власним тиском 80/100!

Тільки далекі від альпінізму люди можуть подумати, що така подорож – це суцільна романтика і веселі пригоди. Проте реалії такі, що бодай найменша посилка може поставити під загрозу не тільки саме сходження, а й життя усієї групи. Тому запорукою успіху в скелелазінні є дисципліна та відмінна фізична підготовка. Під час такої мандрівки не можна вмиватися, адже знищиться захисний жировий шар на шкірі, а тоді чекай неприємностей. Також потрібно закривати або мастити захисним кремом усі можливі ділянки епідермісу, оскільки випромінювання сонця таке, що легко стати шкваркою. Тим паче в умовах полярного дня, коли ніч триває всього чотири години. Також у горах змінюється склад крові та вирівнюється артеріальний тиск, який може бути 90/90, а то й 80/100! Тому навіть тамтешній колючий вітер 180 км/год та перепади температур від –37 °С до +10 °С не є найстрашнішими подразниками. Відповідно акліматизація є вагомим чинником.

Ігор розповів, що на Мак-Кінлі їхня група йшла класичним маршрутом по льодовику, на який дають дозвіл рейнджери. Уперше в житті йому вдалося ідеальне сходження, бо цьому посприяли всі фактори. У перші два дні долали великі відстані, а потім все відбувалося плавно – так би мовити, два кроки вперед і один крок назад. Це зумовлено тим, що спати потрібно на нижчій висоті, ніж на тій, на яку щойно зійшли. Так краще насамперед для людського організму, який зможе відіспатися та набратися сил. Тому добова швидкість просування становила 600 метрів.

Харчувалися українці сублімованими (готовими й висушеними) продуктами, адже сало та тушковане м’ясо відібрали американські митники-посіпаки, які, бачте, бояться вірусів. Уранці – каша, обід – сухий, а ввечері суп. Готували на спеціальному безароматному бензині, якого кожен мав по трилітровій каністрі. Воду для приготування топили зі снігу. Каву чи чай, до слова, треба випивати за 30 секунд, оскільки відразу замерзає. Із туалетом та сміттям також у поході все чітко. Кожен мав із собою відвідний контейнер та пакет з особовим номером. Навіть щоб сходити «по маленькому», потрібно дістатися до відведених для цього місць. Загалом же чистота в американців на першому місці, і це варте поваги. Коли ж хтось порушив ці правила, то буде оштрафований на 230 доларів. Якщо той, хто напаскудив, не зізнається у грішку, то цю суму сплатить кожен з учасників групи. І не у США, а вже вдома.

 «Ще не вмерла Україна» чула вся Аляска

На десятий день виснажливого підіймання повністю знесилені Ігор та Саша завдяки неабиякій силі волі подолали фінальні 300 метрів та здійснили-таки сходження на точку 6 194. Через 40 хвилин поспіли всі інші учасники групи, після чого з найвищої точки Північної Америки на всю Аляску було чутно вигуки «Слава Україні!» – «Героям слава!». Певна річ, дружний спів гімну та підіймання в руках синьо-жовтого прапора стали емоційним апогеєм.

Коли сходили з гори, погодні умови зіпсувалися. Через те два дні чекали літака. Як уже нарешті залізний птах з’явився на горизонті, сорок людей упродовж чотирьох годин витоптували на снігу для нього злітну смугу.

Нині Ігор ще переживає знову і знову ті неповторні враження, які подарувала Деналі. Нічого не планує, бо переконаний, що це справа невдячна. Дружина Ніна розуміє чоловіка і не заперечує проти його фантастичного й водночас небезпечного захоплення, адже саме гори їх свого часу і познайомили. Сам же альпініст сором’язливо каже, що понад усе вдячний Ніні за те, що дозволяє йому бути самим собою…